Музей ЧерномырдинаРембрандт Ван Рейн Повернення блудного сина. Картина рембрандта повернення блудного сина
| Андрій НИСКОГУЗ Рембрандт Гарменеон ван Рейн – великий нідерландський художник, офортист доби бароко (народився 1606 р. в Лейдені – помер 1669 р. в Амстердамі). Його важке, переповнене страждань і поневірянь, падінь і злетів життя увінчала геніальна своєю духовною глибиною і відкритою щирістю картина «Повернення блудного сина». Це не просто найбільше полотно на релігійну тему, але підсумок всього життя, адже створена ця картина в останні місяці його земної мандрівки. Мотиви картини взяті з євангельської притчі про блудного сина (пор. Лк. 15, 11-32). Рембрандт зосереджується на самій суті притчі – зустрічі батька і сина, а також на прощенні. Ця картина не просто ілюстрація до неї, що висловлює майстерними мазками пензля цілу гаму почуттів і переживань в конкретній ситуації, але величний духовний гімн прослави батьківського всепрощення.  На полотні ми бачимо схиленого напівсліпого старця, що зворушливо, ніжно обіймає свого нещасного, пригніченого власними пороками сина, котрий, збагнувши свою духовну незрячість і невдячність щодо батька, повертається до рідної домівки в обійми милосердного отця. Праворуч – старший брат, що з гнівом і образою глядить на свого батька, не розуміючи таку його «несправедливу» благість.Â Цікавою особливістю духовного «підтексту» картини є те, що, зображаючи на полотні три найважливіші дійові особи, Рембрандт ототожнює їх із самим собою в різні періоди свого життя. Отож, проаналізуємо ці аспекти, у світлі яких, гадаю, можна найчіткіше усвідомити те, що хотів донести нам голландський художник. Рембрандт і молодший син Як вже раніше говорилось, Рембрандт намалював блудного сина напередодні своєї смерті. І ця картина, безперечно, вінець і вершина неспокійного і сповненого терпінь життя. Це полотно, віддзеркалюючи внутрішній світ старого художника, єднає в собі фізичну незрячість та глибоку духовну проникливість. На картині батько випромінює світло, але не зовнішнє, а внутрішнє. Це таємниче світло криється глибоко всередині, утім зусібіч сяє всепроникливою погідною красою. Але для самого Рембрандта це внутрішнє світло довго залишалося прихованим. Це тільки на схилі віку, переживши великий внутрішній біль, митець осягнув це внутрішнє сяяння, що було в ньому самому й передавалось на полотна, які були наче відбитком його душі. До того, як уподібнитися до зображеного на картині батька, Рембрандт був радше подібний до зухвалого молодика, що «забравши все, подавсь у край далекий, і там розтратив свій маєток, живучи розпусно» (Лк. 15,13). Вдивляючись в автопортрети Рембрандта останнього періоду життя, бачимо велику внутрішню глибину, що, значною мірою, дає розуміння того, як Рембрандту вдалося зобразити батька, що випромінює внутрішнє світло. Не забуваймо, що в молодому віці митець сам був наче той блудний син: пихатий, самовпевнений і хтивий. Виявом цього є картина, де Рембрандт зображує себе, тридцятилітнього молодика, з дружиною Саскією в образі заблуканого сина в домі розпусти. Тут немає і сліду внутрішньої глибини. Навіть важко повірити, вдивляючись у цей чуттєвий автопортрет молодого Рембрандта в образі «заблуканого сина», що за тридцять років цей самий художник зобразить себе з очима, здатними проникати в глибини внутрішнього, духовного світу. А що перемінило художника? Це зрозуміємо, коли поглянемо на його життєвий шлях: нетривалий успіх, популярність і добробут змінюють горе, невдачі, банкрутство. Описати всі випробування, що випали на його долю нелегко: це і смерть сина Румбарта, дочки Корнелії, другої дочки, дружини, яку дуже любив, а далі – численні невдачі і проблеми. Щоб уникнути банкрутства, переписує все своє майно кредиторам. Але, о, диво, всі ці випробування не зламали Рембрандта, але навпаки – очистили його світосприйняття. Митець стає набагато проникливішим, тепер його не манить зовнішній блиск і театральність. Важко побачити у сині, що падає на коліна перед батьком, притуляється йому до грудей, ошатного і самовпевненого митця, однак саме оцей розкаяний стан заблуканого сина найточніше передає внутрішнє переживання старого митця. Рембрандт розуміє: вся здобута слава, марнославство – «гонитва за вітром». На картині добре видно, що внутрішнє світло, що виходить з батьківської постаті, затьмарює яскравий блиск золотих прикрас, смолоскипів та свічок на задньому плані. Це рух від земної, пустої слави до слави, яка прихована у глибині людської душі, слави, яка перевищує навіть смерть. Старший син і Рембрандт У Євангельській притчі старший син не був присутній під час самої зустрічі батька і молодшого заблуканого сина, але застав останніх двох у розпалі святкування в честь повернення блудного сина, повертаючись з поля. У біблійних коментарях і малярстві часів Рембрандта притча про фарисея і митаря та притча про блудного сина тісно пов’язані. Рембрандт теж дотримується цієї традиції. Чоловік, зображений на полотні, що сидить і б’є себе в груди, втілює всіх грішників і митарів, а той, що стоїть осторонь, дещо загадково вдивляючись у батька, уособлює книжників і фарисеїв. Рембрандт не просто слідує традиції зображення старшого сина на картині, але цим підсумовує власну духовну боротьбу. Зображує не лише молодшого сина, але й старшого, що стоїть перед вибором: прийняти чи відкинути батьківську любов, виявляє внутрішню драму душі Рембрандта, що стосується зокрема всіх нас. Подібно до Євангельської вістки, картина закликає зробити вибір. Не лише молодший син, але й старший є втіленням негативного боку, темного аспекту особи Рембрандта. Як зазначають автобіографи, Рембрандт був швидше егоїстом і користолюбцем, аніж шукачем духовної правди, тому твердять, що багато блискучих картин Рембрандта не такі духовні, як видаються на перший погляд. Такий деморалізуючий підхід до творчості голландського художника змушує навіть замислитись, чи взагалі відбулось «навернення» Рембрандта. Зокрема митець мав складні стосунки з покровителями. Сприймати такого Рембрандта важко. Але було, як було. На час написання картини художник добре спізнав заблуканість і молодшого, і старшого синів. Вони обидва потребували зцілення. Але, як не дивно, складнішим і важчим випробуванням, як і в Євангельській притчі, було навернення саме старшого сина. Батько і Рембрандт Г. Ноуен пише: «Картину "Повернення блудного сина" можна було б назвати "Радісні обійми милосердного батька", наголошуючи на постаті батька, а не сина». І це правда! Вкрай рідко Божу любов, передану через особу батька на картині, зображали так вражаюче, зворушливо і достоту витончено і глибоко. Все в постаті милосердного батька – вираз обличчя, постава, колір одягу і, найбільше, лагідний порух рук – втілюють божественну любов до людини, любов, що була від початку й ніколи не промине. Поєднання божественного і людського у постаті батька надає Рембрандтові такої неперевершеності. Поль Бодіке говорить: «Із юних літ Рембрандт був покликаний – стати зрілим». Дійсно, Рембрандт постійно цікавився особливо старшими людьми. Ще в молодому віці змальовував їх на своїх картинах, гравюрах, все більше захоплюючись їх внутрішньою красою. Батько на картині здається сліпим. На схилі віку слава Рембрандта поволі минає, зовнішній блиск вже не вабить митця – він став ближчим до внутрішнього вогненного світла, що ніколи не згасає – вогню любові. Достоту осердям картини є батькові руки. Все світло зосереджене на них, всі погляди присутніх сконцентровані на них. Ці руки, наче очі батька, інструмент духовного зору, що сягає далеко за межі фізичного, зовнішнього світу. На руках батька спочиває милосердя і прощення, підтримка і примирення. Ці руки – Божі руки. Ліва рука є сильною, мускулистою, широка і мужня. Вона не лише торкається плечей сина, але й підтримує. Права ж рука – витончена, тендітніша, навіть жіночна. Ця рука лагідно пригортає, голубить, втішає сина. Ця рука – материнська. Батько – наче образ самого Бога, тобто і батько і матір, справедливий і милосердний, Той, що підтримує, Той, що потішає.Â Річард Вайт проводить паралель між витонченою жіночою рукою батька і оголеною пораненою ногою сина, а також між сильною чоловічою рукою і другою ногою сина, прикритого сандалею. Одна рука захищає вразливий бік сина, друга ж – скріплює його бажання примиритися зі своїм життям. Червоний плащ батька теплої барви й аркоподібної форми нагадує прихисток для втомленого подорожнього. Тут батько, мов Христос, пропонує притулок: «Єрусалиме, Єрусалиме… Скільки разів хотів Я зібрати дітей твоїх, як квочка збирає курчат своїх під крила, – але ви не бажали» (Мт. 23, 37). Плащ батька – символ прихистку і крил, що випромінює материнське тепло і любов Бога. Полотно Рембрандта, як і все його трагічне життя, допомагає нам визначити останній етап нашої життєвої мандрівки – визволення від страху перед Отцем, що дає можливість уподібнитись до Нього. В острасі перед Отцем, ми наче осторонь від Нього. Кожен із нас, подібно до Отця, покликаний жити Божим милосердям. Андрій НИСКОГУЗ  Дещо про картину Рембрандта «Повернення блудного сина» Â //СЛОВО № 3 (55) 2013, с.24-25
|
www.dds.edu.ua
Рембрандт Ван Рейн Повернення блудного сина
Реферат
« Повернення блудного сина »
Виконали:
Мещеряков Д.
Плотніков Р.
Тихонов С.
Рембрандт ніколи не був оточений почестями, ніколи не був в центрі загальної уваги, не сидів у перших рядах, жоден поет за життя Рембрандта не оспівав його. На офіційних урочистостях, в дні великих свят про нього забували. І він не любив і уникав тих, які їм нехтували. Звичайну і улюблену їм компанію складали крамарі, міщани, селяни, ремісники - самий простий люд. Він любив відвідувати портові кабачки, де веселилися матроси, лахмітники, мандрівні актори, дрібні злодюжки та їхні подружки. Він із задоволенням годинами просиджував там, спостерігаючи суєту і часом зарисовуючи цікаві обличчя, які потім переносив на свої полотна.
Так, картини Рембрандта, безперечно, є вершиною голландського живопису, а в творчості самого художника однієї з таких вершин стала картина «Повернення блудного сина». Він писав її в останній рік життя, коли вже був старим, убогим, смертельно хворим і немічним, жив у голоді й холоді.
Темою для написання картини послужила відома євангельська притча, яка розповідає, як після довгих поневірянь у незатишному світі блудний син повернувся з збулися до покинутому їм батькові. Ця розповідь приваблював багатьох художників ще задовго до Рембрандта.
Рембрандту тема "блудного сина" супроводжувала протягом багатьох років життя. До цього сюжету він звертався ще 1636 року, коли працював над офортом під тією ж назвою. У своїх картинах на біблійні та євангельські сюжети художник рідко зображував сцени пристрастей або чудес, його більше приваблювали розповіді про щоденному житті людей, особливо сцени з патріархальної сімейного життя. Вперше історія блудного сина була представлена Рембрандтом у гравюрі, на якій він переніс біблійний сюжет в голландську обстановку і зобразив сина як кістляве, напівголі істоти. До цього часу відноситься і малюнок, на якому батько енергійно стискає рукою кошлату голову кається сина: навіть у хвилину примирення він бажає показати свою батьківську владу.
Рембрандт протягом багатьох років представляв цю тему кожен раз по-різному. У ранніх варіантах син бурхливо висловлює своє каяття і покірність. У серії більш пізніх малюнків душевні пориви батька і сина не так оголені, елемент повчання зникає. Згодом Рембрандта стала займати як би майже випадкова зустріч старого батька і сина, в якій сили людської любові і всепрощення ще тільки готові розкритися. Іноді це був самотній старий, що сидить у просторій кімнаті, перед ним опустився на коліна його недолугий син. Часом це старий, що виходить на вулицю, де його чекає несподівана зустріч, або ж до нього підходить син і міцно стискає його в обіймах.
Через 30 років художник створює композицію менш детальну, оповідну, в якій акцент перенесено на старого батька. Сюжет картини "Повернення блудного сина" не має прямого відношення до попередніх начерків, але саме в неї вклав Рембрандт весь свій творчий досвід і чи не найголовніше з життєвого досвіду.
Рембрандт вдумливо вчитувався в біблійну розповідь, але він не був простим ілюстратором, який прагне в точності відтворити текст. Він так вживався в притчу, наче сам був свідком того, що сталося, і це давало йому право доказати недомовлене.
На невеличкому майданчику перед будинком зібралися кілька людей. Обірваний, жебрак, в підперезаних мотузкою лахмітті, з голеною головою каторжника варто блудний син на колінах і ховає обличчя на грудях старого. Охоплений соромом і каяттям, він, може бути, вперше за багато років відчув тепло людських обіймів. А батько, схилившись до "волоцюгу", з дбайливою ніжністю притискає його до себе. Його старечі, нетверді руки ласкаво лежать на спині сина. Здається, що страждання вже настільки зломили їх, що радість зустрічі не принесла полегшення.
Зустріч батька і сина відбувається як би на стику двох просторів: вдалині вгадується ганок і за ним затишний батьківський дім. Перед картиною мається на увазі і незримо присутній безмежний простір ісхоженних сином доріг, чужий і опинився ворожим до нього світ.
Фігури батька і сина складають замкнуту групу, під впливом їх охопило почуття вони як би злилися воєдино. Підносячись над уклінним сином, батько м'якими рухами рук торкається. Його обличчя, руки, поза - все говорить про спокій і щастя, знайдені після довгих років болісного очікування. Лоб батька немов випромінює світло, і це найсвітліше місце в картині.
Ніщо не порушує зосередженого мовчання. З напруженою увагою спостерігають за зустріччю батька і сина присутні. Серед них виділяється стоїть праворуч чоловік у червоному плащі, постать якого б пов'язує головних дійових осіб з оточуючими їх людьми.
Уважно стежить за подіями і людина, що стоїть позаду. Погляд його широко відкритих очей говорить про те, що і він перейнявся всій важливістю і серйозністю моменту. З щирим співчуттям дивиться на батька і сина стоїть віддалік жінка. Важко сказати, хто ці люди. Може бути, Рембрандт і не прагнув до індивідуальної характеристиці присутніх, так як вони служать лише доповненням до головної групи.
Рембрандт довго і наполегливо шукав фігуру блудного сина, вже в прототипах численних малюнків та ескізів вгадується блудний син. На картині він - чи не єдиний в класичного живопису герой, повністю отвернувшийся від глядачів. Юнак багато мандрував, багато зазнав і пережив: його голова покрита струпами, черевики стоптані. Один з них звалився з ноги, і глядач бачить зашкарублу його п'яту. Він ледве добрався до порогу батьківської хати і в знемозі опустився на коліна. Спало з ноги грубий черевик красномовно говорить про те, який довгий був пройдений шлях, яким приниженням він піддавався. Глядач не має можливості розглянути його обличчя, але слідом за блудним сином він теж як би входить в картину і падає на коліна.
З глибини похмурого полотна ллється таємничий світ. Він м'яко огортає фігуру сліпого батька, зробив крок з темряви назустріч синові. Навколишні як би застигли в очікуванні слів про прощення, але слів немає. Старий-батько, дійсно, справляє враження сліпого, хоча в притчі нічого не сказано про його сліпоти. Але вона, мабуть, здавалася Рембрандту чимось більш здатним опукло зобразити хвилювання зворушеного серця.
Почуття безмежної радості і любові захопило батька цілком, по суті, він навіть не обіймає свого сина, так як у нього вже немає для цього сил і руки його не здатні притиснути до себе сина. Він просто обмацує його, тим самим прощаючи і захищаючи.
Мистецтвознавець М. Алпатов вважає головним героєм картини батька, а блудний син - лише привід для того, щоб батько міг проявити свою великодушність. Він навіть вважає, що картина могла б називатися «Батько, що вибачає блудного сина».
Той, хто цінує головним чином зовнішню красу, мабуть, знайде в цій картині Рембрандта багато некрасивого і незграбного. Але таємниче дію світла, посилення далеко простирається темрявою, приковує до себе будь-якого глядача, а гармонія чудових відтінків фарб діє на його душу подібно мелодіям старовинних церковних піснеспівів.
ua-referat.com
| Андрій НИСКОГУЗ Рембрандт Гарменеон ван Рейн – великий нідерландський художник, офортист доби бароко (народився 1606 р. в Лейдені – помер 1669 р. в Амстердамі). Його важке, переповнене страждань і поневірянь, падінь і злетів життя увінчала геніальна своєю духовною глибиною і відкритою щирістю картина «Повернення блудного сина». Це не просто найбільше полотно на релігійну тему, але підсумок всього життя, адже створена ця картина в останні місяці його земної мандрівки. Мотиви картини взяті з євангельської притчі про блудного сина (пор. Лк. 15, 11-32). Рембрандт зосереджується на самій суті притчі – зустрічі батька і сина, а також на прощенні. Ця картина не просто ілюстрація до неї, що висловлює майстерними мазками пензля цілу гаму почуттів і переживань в конкретній ситуації, але величний духовний гімн прослави батьківського всепрощення.  На полотні ми бачимо схиленого напівсліпого старця, що зворушливо, ніжно обіймає свого нещасного, пригніченого власними пороками сина, котрий, збагнувши свою духовну незрячість і невдячність щодо батька, повертається до рідної домівки в обійми милосердного отця. Праворуч – старший брат, що з гнівом і образою глядить на свого батька, не розуміючи таку його «несправедливу» благість.Â Цікавою особливістю духовного «підтексту» картини є те, що, зображаючи на полотні три найважливіші дійові особи, Рембрандт ототожнює їх із самим собою в різні періоди свого життя. Отож, проаналізуємо ці аспекти, у світлі яких, гадаю, можна найчіткіше усвідомити те, що хотів донести нам голландський художник. Рембрандт і молодший син Як вже раніше говорилось, Рембрандт намалював блудного сина напередодні своєї смерті. І ця картина, безперечно, вінець і вершина неспокійного і сповненого терпінь життя. Це полотно, віддзеркалюючи внутрішній світ старого художника, єднає в собі фізичну незрячість та глибоку духовну проникливість. На картині батько випромінює світло, але не зовнішнє, а внутрішнє. Це таємниче світло криється глибоко всередині, утім зусібіч сяє всепроникливою погідною красою. Але для самого Рембрандта це внутрішнє світло довго залишалося прихованим. Це тільки на схилі віку, переживши великий внутрішній біль, митець осягнув це внутрішнє сяяння, що було в ньому самому й передавалось на полотна, які були наче відбитком його душі. До того, як уподібнитися до зображеного на картині батька, Рембрандт був радше подібний до зухвалого молодика, що «забравши все, подавсь у край далекий, і там розтратив свій маєток, живучи розпусно» (Лк. 15,13). Вдивляючись в автопортрети Рембрандта останнього періоду життя, бачимо велику внутрішню глибину, що, значною мірою, дає розуміння того, як Рембрандту вдалося зобразити батька, що випромінює внутрішнє світло. Не забуваймо, що в молодому віці митець сам був наче той блудний син: пихатий, самовпевнений і хтивий. Виявом цього є картина, де Рембрандт зображує себе, тридцятилітнього молодика, з дружиною Саскією в образі заблуканого сина в домі розпусти. Тут немає і сліду внутрішньої глибини. Навіть важко повірити, вдивляючись у цей чуттєвий автопортрет молодого Рембрандта в образі «заблуканого сина», що за тридцять років цей самий художник зобразить себе з очима, здатними проникати в глибини внутрішнього, духовного світу. А що перемінило художника? Це зрозуміємо, коли поглянемо на його життєвий шлях: нетривалий успіх, популярність і добробут змінюють горе, невдачі, банкрутство. Описати всі випробування, що випали на його долю нелегко: це і смерть сина Румбарта, дочки Корнелії, другої дочки, дружини, яку дуже любив, а далі – численні невдачі і проблеми. Щоб уникнути банкрутства, переписує все своє майно кредиторам. Але, о, диво, всі ці випробування не зламали Рембрандта, але навпаки – очистили його світосприйняття. Митець стає набагато проникливішим, тепер його не манить зовнішній блиск і театральність. Важко побачити у сині, що падає на коліна перед батьком, притуляється йому до грудей, ошатного і самовпевненого митця, однак саме оцей розкаяний стан заблуканого сина найточніше передає внутрішнє переживання старого митця. Рембрандт розуміє: вся здобута слава, марнославство – «гонитва за вітром». На картині добре видно, що внутрішнє світло, що виходить з батьківської постаті, затьмарює яскравий блиск золотих прикрас, смолоскипів та свічок на задньому плані. Це рух від земної, пустої слави до слави, яка прихована у глибині людської душі, слави, яка перевищує навіть смерть. Старший син і Рембрандт У Євангельській притчі старший син не був присутній під час самої зустрічі батька і молодшого заблуканого сина, але застав останніх двох у розпалі святкування в честь повернення блудного сина, повертаючись з поля. У біблійних коментарях і малярстві часів Рембрандта притча про фарисея і митаря та притча про блудного сина тісно пов’язані. Рембрандт теж дотримується цієї традиції. Чоловік, зображений на полотні, що сидить і б’є себе в груди, втілює всіх грішників і митарів, а той, що стоїть осторонь, дещо загадково вдивляючись у батька, уособлює книжників і фарисеїв. Рембрандт не просто слідує традиції зображення старшого сина на картині, але цим підсумовує власну духовну боротьбу. Зображує не лише молодшого сина, але й старшого, що стоїть перед вибором: прийняти чи відкинути батьківську любов, виявляє внутрішню драму душі Рембрандта, що стосується зокрема всіх нас. Подібно до Євангельської вістки, картина закликає зробити вибір. Не лише молодший син, але й старший є втіленням негативного боку, темного аспекту особи Рембрандта. Як зазначають автобіографи, Рембрандт був швидше егоїстом і користолюбцем, аніж шукачем духовної правди, тому твердять, що багато блискучих картин Рембрандта не такі духовні, як видаються на перший погляд. Такий деморалізуючий підхід до творчості голландського художника змушує навіть замислитись, чи взагалі відбулось «навернення» Рембрандта. Зокрема митець мав складні стосунки з покровителями. Сприймати такого Рембрандта важко. Але було, як було. На час написання картини художник добре спізнав заблуканість і молодшого, і старшого синів. Вони обидва потребували зцілення. Але, як не дивно, складнішим і важчим випробуванням, як і в Євангельській притчі, було навернення саме старшого сина. Батько і Рембрандт Г. Ноуен пише: «Картину "Повернення блудного сина" можна було б назвати "Радісні обійми милосердного батька", наголошуючи на постаті батька, а не сина». І це правда! Вкрай рідко Божу любов, передану через особу батька на картині, зображали так вражаюче, зворушливо і достоту витончено і глибоко. Все в постаті милосердного батька – вираз обличчя, постава, колір одягу і, найбільше, лагідний порух рук – втілюють божественну любов до людини, любов, що була від початку й ніколи не промине. Поєднання божественного і людського у постаті батька надає Рембрандтові такої неперевершеності. Поль Бодіке говорить: «Із юних літ Рембрандт був покликаний – стати зрілим». Дійсно, Рембрандт постійно цікавився особливо старшими людьми. Ще в молодому віці змальовував їх на своїх картинах, гравюрах, все більше захоплюючись їх внутрішньою красою. Батько на картині здається сліпим. На схилі віку слава Рембрандта поволі минає, зовнішній блиск вже не вабить митця – він став ближчим до внутрішнього вогненного світла, що ніколи не згасає – вогню любові. Достоту осердям картини є батькові руки. Все світло зосереджене на них, всі погляди присутніх сконцентровані на них. Ці руки, наче очі батька, інструмент духовного зору, що сягає далеко за межі фізичного, зовнішнього світу. На руках батька спочиває милосердя і прощення, підтримка і примирення. Ці руки – Божі руки. Ліва рука є сильною, мускулистою, широка і мужня. Вона не лише торкається плечей сина, але й підтримує. Права ж рука – витончена, тендітніша, навіть жіночна. Ця рука лагідно пригортає, голубить, втішає сина. Ця рука – материнська. Батько – наче образ самого Бога, тобто і батько і матір, справедливий і милосердний, Той, що підтримує, Той, що потішає.Â Річард Вайт проводить паралель між витонченою жіночою рукою батька і оголеною пораненою ногою сина, а також між сильною чоловічою рукою і другою ногою сина, прикритого сандалею. Одна рука захищає вразливий бік сина, друга ж – скріплює його бажання примиритися зі своїм життям. Червоний плащ батька теплої барви й аркоподібної форми нагадує прихисток для втомленого подорожнього. Тут батько, мов Христос, пропонує притулок: «Єрусалиме, Єрусалиме… Скільки разів хотів Я зібрати дітей твоїх, як квочка збирає курчат своїх під крила, – але ви не бажали» (Мт. 23, 37). Плащ батька – символ прихистку і крил, що випромінює материнське тепло і любов Бога. Полотно Рембрандта, як і все його трагічне життя, допомагає нам визначити останній етап нашої життєвої мандрівки – визволення від страху перед Отцем, що дає можливість уподібнитись до Нього. В острасі перед Отцем, ми наче осторонь від Нього. Кожен із нас, подібно до Отця, покликаний жити Божим милосердям. Андрій НИСКОГУЗ  Дещо про картину Рембрандта «Повернення блудного сина» Â //СЛОВО № 3 (55) 2013, с.24-25 |
www.dds.edu.ua
Картина Рембрандта — Повернення блудного сина
« Бояриня Морозова картина Сурикова | Главная | Фотографії хвиль David Orias »
Автор: Marta | 24 Апр 2013
У XVII столітті велику популярність придбав сюжет про блудного сина. В основі сюжету лежить євангельська притча про сина, який вирішив самовільно забрати у батька належну йому частку спадщини і розпорядитися нею на свій розсуд. Він прогуляв стан, розтративши його на задоволення, азартні ігри і жінок. Коли ж всі гроші були витрачені, в тій країні, де він перебував, почався голод. Йому довелося вступити в служіння людині, у якого він був радий годуватися навіть з одного корита зі свинями. І тоді він згадав про свого батька і вирішив повернутися до нього, щоб бути у нього хоча б рабом. Але батько зустрів його так, як якщо б блудний син «помер і воскрес, був пропав і знайшовся» — з розпростертими обіймами — і влаштував бенкет на честь знайденого сина. В алегоричній формі ця притча говорить про милосердя Отця Небесного до своїх земних блудним синам.
Багато художників XVII століття зображували блудного сина під час гульні або за картковим столом, натякаючи на марність мирських задоволень — це були і серйозні картини / полотна і прикольні картинки з написами . Але ніхто не зумів так глибоко побачити і втілити сенс цієї притчі в художньому образі, як Рембрандт в картині «Повернення блудного сина». Для того щоб створити цей шедевр, йому довелося пройти довгий і трагічний життєвий шлях — шлях втрат улюблених, слави, багатства і визнання — і закінчувати своє життя в убогості і забутті.
Із тіні кімнати світло вихоплює дві фігури: батька і сина. Батько приймає в обійми сина, що впав перед ним на коліна в гіркому каятті. Батько осліп від горя, поки чекав свого блудного сина, і, як би не вірячи своєму щастю, обіймає його. Скільки в цьому жесті любові і батьківської ніжності …. І не була картина настільки переконлива, якщо б не ці жилаві старечі руки. Лахміття сина, його голі брудні п’яти — як можна було інакше, не вдаючись до подібних «низьким» деталям передати ту відчайдушну злидні, в яку впав ця людина?! Рембрандт відчував себе таким грішником, блудним сином, які прийшли в кінці життя до покаяння, яким і стала його картина «Повернення блудного сина».
Если Вам как предпринимателю нужна хорошая разработка бизнес-плана, тогда узнать больше можно на сайте — hqbusiness.ru.
Темы: Без рубрики | Ваш отзыв »
Отзывы
eme-russia.com
Рембрандт Харменс ван Рейн Возвращение блудного сына: Описание произведения
Во второй половине 1650-х годов Рембрандта постигла вереница неудач. Многочисленные долги разорили его, картины не приносили почти никакого дохода. Заявив о своем банкротстве, художник распродал все имущество и переехал в Амстердам. Он остался без своей коллекции, состоявшей из прекрасных предметов искусства, без верной и любящей жены Хендрикье, которая умерла, будучи отлученной от церкви за внебрачную связь с Рембрандтом, заболел чахоткой его сын Титус, а невестка умерла от отчаяния. Больной, полуослепший, всеми покинутый, не в силах удержать в руке кисть и оттого привязывавший ее бечевкой, художник пишет свой последний шедевр.Картина Рембрандта «Возвращение блудного сына» была создана незадолго до смерти живописца в 1669 году. На ней изображен финал сюжета из евангельской притчи: младший сын, ушедший некогда из отцовского дома, возвратился, полный раскаяния. Упав на колени перед старым отцом, он уткнулся в его колени, надеясь на прощение. Голова ноши обрита наголо, одежда больше смахивает на рубище нищего, обувь истоптана — весь облик странника говорит о том, что ему довелось многое повидать и пройти через различные испытания.
Отец, тщательно выписанный на картине Рембрандта «Возвращение блудного сына», склонил голову над несчастным, будто прислушиваясь к его шепоту. Он наклонился над сыном, положив ему руки на плечи; лицо старика выражает чувство печальной радости и прощения. Эти две фигуры — отца и сына — словно стали единым целым, слившись в объятии. Яркий свет падает на них и на фигуру старшего сына, стоящего поодаль и с легкой грустью взирающего на эту сцену. Для Рембрандта эти три персонажа имели свое значение: через «Возвращение блудного сына» он повествует историю собственной жизни, наполненную бурными страстями, поисками, страданиями и надеждой.
Художник неоднократно обращался к этой притче. В ранних набросках живописец по-разному обыгрывал этот сюжет, то обнажая душевные порывы сына, то демонстрируя изумление старика-отца, вызванное неожиданной встречей. В последнем варианте «Возвращения блудного сына» Рембрандта акцент сделан на фигуре отца, излучающей любовь и всепрощение. Искусствоведы полагают, что три основных персонажа картины символизируют самого художника в разные годы его жизни.
Изображенные на полотне второстепенные персонажи словно выступают из тени. Рядом со старшим братом мы видим богато одетого человека в берете, который сидит, закинув ногу на ногу, и с интересом наблюдает за происходящим — предположительно, это еще один брат. На заднем фоне виднеются едва различимые фигуры, которые могут быть слугами господина.
В 1766 году «Возвращение блудного сына» Рембрандта приобрел у герцога де Кадруса князь Голицын, выполнявший поручение Екатерины. Картина была помещена в Эрмитаж, где и находится по сей день.
artchive.ru
Рембрандт «Возвращение блудного сына». История картины
Рембрандт Харменс ван Рейн умер в октябре 1669 году, когда ему было 63 года. Он был стар, болен и нищ. Нотариусу не пришлось тратить много времени на составление описи имущества художника. Опись была краткой: «три поношенных фуфайки, восемь носовых платков, десять беретов, принадлежности для написания картин, одна Библия».
Жизнь крестьянина Рембрандта ван Рейна, которого возвысил над происхождением его гений, можно сравнить с переменчивой морской стихией. В ней были триумф и величие, слава и богатство, настоящая любовь и колоссальные долги, травля, банкротство, презрение, нищета.
Харменс ван Рейн Рембрандт (нидерл. Harmenszoon van Rijn Rembrandt) родился 15 июля 1606 года и был восьмым из девяти детей в семье мельника. Рембрандт посещал латинскую школу при Лейденском университете, но наибольший интерес проявлял к живописи. В 13 лет он был отдан учиться изобразительному искусству к лейденскому историческому живописцу Якобу ван Сваненбурху. Затем, после кратковременного пребывания в Лейденском университете, Рембрандт всецело посвятил себя искусству. Уже его ранние работы демонстрируют незаурядный талант художника – «Паламеде перед Агамемноном» (1626), «Крещении евнуха» (1626), «Побиении камнями св. Стефана» (1629).
Фантастическая техника, выразительный и острый язык полотен покоряли современников. Рембрандт — новатор. Не случайно у него было много учеников, поклонников, и еще больше завистников. Его авторитет был непререкаем в пору расцвета творчества и превращен в ничто дикой завистью коллег по цеху после разорения амстердамского живописца. Безусловно, переменчивая мода сыграла тут не последнюю роль. Многие из его подмастерьев, встав на ноги, отвернулись от Рембрандта и презрительно за глаза называли «старым колдуном».
Одинокий, пережившей смерть двух любимых женщин, дорогого сердцу сына, невестки, оставленный учениками, осмеянный обществом, не помнящий себя в последний год своей жизни, он погружён в работу так же, как в пору своей славы. Живопись для Рембрандта всегда была другим, потусторонним мир, в котором только и может существовать мысль и слово. А его творчество — длинное и глубокое размышление. В том числе над Библией. Настольной книгой Рембрандта. Библейский сюжет всегда интересовал художника, как будто он находил для себя в этом не только тему для живописи, но и утешение для метущейся души.
Поначалу это были небольшого формата офорты (гравюры на металле – ред.) на евангельские сюжеты, в которых художник экспериментировал со светом и тенью. Они могли быть как эскизами будущих картин, так и самостоятельными работами. Кстати, гравюры Рембрандта пользовались у заказчиков и ценителей искусства невероятной популярностью. Гравюры, выполненные в технике сухой кисти (рисунок процарапывается твердой иглой непосредственно на металлической доске, а не на слое кислотно-упорного лака, как в офорте) с удовольствием скупались (самые знаменитые «Христос, исцеливший больных», «Се Человек», «Христос в Эммаусе») и приносили Рембрандту серьезный доход. Это удивительно еще и потому, что в тогдашней протестантской Голландии, картины с религиозным сюжетом уже не были популярны. Рембрандт был чуть ли не единственный из голландских живописцев, кто обращался к ключевым сюжетам Священного писания. Конечно не только в офортах, в больших полотнах также.
«Возвращение блудного сына» Знаменитая картина «Возвращение блудного сына», одна из последних работ Рембрандта. Она была написана в год его смерти, и стала вершиной проявления его таланта. И что же еще мог написать Рембрандт кроме темы, которая рефреном звучала всю его жизнь? Притчу о блудном сыне мы встречаем в Евангелие от Луки. Она рассказывает о юноше, покинувшем отцовский дом и промотавшем наследство. В праздности, распутстве и пьянстве проводил он свои дни, пока не оказался на скотном дворе, где питался из одного корыта со свиньями. Находясь в отчаянном положении и полной нищете, юноша возвращается к отцу, готовый стать его последним рабом. Но вместо презрения он находит царский прием, вместо гнева — всепрощающую, глубокую и нежную отцовскую любовь.
Как минимум трижды за свою жизнь Рембрандт обращается к причте о блудном сыне.Впервые, в 1633 году в полотне «Автопортрет с Саскией на коленях». Картина была написана Рембрандтом в счастливую для него пору. Он только женился на дочери бургомистра Саскии ван Эйленбюрх, которую очень любил. И это был их первый и последний (если не считать рисунков) совместный портрет. На картине изображена нарядно одетая девушка, юная, красивая. По тем временам она ведет себя скорее фривольно, ведь сидит на коленях у молодого человека, обнявшего ее гибкий стан. Юноша — франт, беспечный щеголь в бархатном камзоле, в шляпе с огромным страусиным пером. Он весел и доволен собой: ему принадлежит внимание дамы, в руках бокал с искрящимся вином, на богато уставленном столе накрыт сытный обед. В беспечном времяпрепровождении, в радости, в упоении жизнью и человеческим счастье Рембрандт изобразил себя и свою возлюбленную.
Правда, в верхнем левом углу полотна мы видим грифельную доску. Такие доски висели обычно в тавернах и на них записывалась цена выпитого и съеденного. Был ли это намек зрителю, что за все в жизни придется платить или просто композиция картины требовала пятна в углу. Перед современниками картина, в которой зрители узнали молодых супругов, предстала с названием «Блудный сын в таверне» («Пир блудного сына»). В этом название прозвучали как гордая самоирония, так и бунтарство молодого художника, сделавшего вызов чопорным голландским бюргерам. Однако его не поняли. Среди амстердамских богачей был популярен жанр портрета, и очередное полотно Рембрандта сделало его еще более знаменитым и расширило круг заказчиков.
В 1636 году Рембрандт создает офорт «Блудный сын». Рука мастера выстраивает пространство: намеком дает пейзаж, без лишних подробностей изображает второстепенных персонажей и все внимание сосредоточивает на двух главных героях — отце и сыне. В коленопреклоненной фигуре оборванца, прильнувшего щекой к отцовскому халату, в его лице, изможденном испытаниями и заросшем волосами, в его почти безвольных руках и судорожно скрюченных пальцах видно раскаяние. А в отце, спешащем к сыну так, что даже башмак слетает с его ноги и трость катится по ступеням, в его сдвинутых от горечи бровях, мы читаем только любовь. Настоящую и горячую любовь переданного сердца. Трагедия художника – «Несколько раз умереть»
Гавань Амстердама кишмя кишела торговыми судами, над которыми реяли флаги самых разных государств. Рембрандт часто приходил сюда, ведь он был страстным коллекционером. Он скупал все: картины, рисунки, кружева, шелк, парчу, бархат, оружие, ракушки, вазы, музыкальные инструменты — все, что ему казалось красивым, невероятными, уникальным. Смотрел, вдыхал, запоминал и воплощал все это в своих картинах. Он не бывал никогда за границей, не видел мастеров Италии. Он считал, что все это ему ни к чему, ведь у него есть его собственные впечатления и коллекция. А коллекция Рембрандта была действительно великолепной. Чего стоит одна папка рисунков Леонардо да Винчи, которую он купил то ли в амстердамском порту, то ли на аукционе, то ли выменял за сто гульденов на собственный офорт у торговца картинами.
И вот он лишен того, что ценил. Коллекцию, как стервятники растащили кредиторы. Осталось только удерживать в памяти виденное. Смерть унесла его Хендрикье, верную служанку, ставшую ему женой и матерью сироте Титусу (сыну от первого брака с Саскией)…его Хендрикье, которая не отказалась от Рембрандта (он не мог жениться на ней, так как лишил бы сына наследства его родной матери) и за это была отлучена от церкви. Чахотка поразила любимого сына Титуса, единственного, кто духовно ему был по-настоящему близок. Маячившая слава увела последнего ученика Аарта де Гельдера, «оруженосца старого короля». Безумие и отчаяние убило молодую невестку, всего семь месяцев прожившую с мужем.
От всех этих утрат Рембрандт как будто онемел. Несчастья обескуражили, ошеломили и ранили старика. Болезнь не позволяла держать кисть, и он привязывал ее к руке, или брал мастихин. Глаза отказывались видеть, и он вооружался лупой. Продолжал творить, как будто живопись для него была живительным источником, из которого он никак не мог напиться.
1669 год. Рембрандт разыгрывает перед зрителем человеческую драму. Краски лежат на холсте густыми мазками. Они темные. Художнику неважны второстепенные персонажи, пусть их и не мало. Внимание вновь приковано к отцу и сыну. Старый, сгорбленный горем отец, обращен к зрителю лицом. В этом лице и боль, и усталые от выплаканных слез глаза, и счастье долгожданной встречи. Сын повёрнут к нам спиной. Он уткнулся по младенчески в царское одеяние отца. Мы не знаем, что выражает его лицо. Но растрескавшиеся пятки, голый череп бродяги, бедное одеяние говорят достаточно. Как и руки отца, сжимающие плечи юноши. Через спокойствие этих рук, прощающих и поддерживающих, Рембрандт уже в последний раз рассказывает миру вселенскую притчу о богатстве, страстях и пороках, раскаянии и прощении. «…встану, пойду к отцу моему и скажу ему: отче! я согрешил против неба и пред тобою и уже недостоин называться сыном твоим; прими меня в число наемников твоих. Встал и пошел к отцу своему. И когда он был еще далеко, увидел его отец его и сжалился; и, побежав, пал ему на шею и целовал его.» (Лк 15:18-21).
Много позже Ван Гог очень точно сказал о Рембрандте: «Надо умереть несколько раз, дабы так рисовать… Рембрандт проникает в тайну так глубоко, что вещает о предметах, для которых нет слов ни в каком языке. Вот почему Рембрандта и называют: волшебником. И это не простое ремесло.»
Комментарии
interesno-e.ru
✿ღ✿«Возвращение блудного сына» - последняя картина Рембрандта как отражение личн * Govza
✿ღ✿«Возвращение блудного сына» — последняя картина Рембрандта как отражение личн
Автор — ЕЖИЧКА. Это цитата этого сообщения
✿ღ✿«Возвращение блудного сына» — последняя картина Рембрандта как отражение личной трагедии художника✿ღ✿
«Возвращение блудного сына»
Свою картину «Возвращение блудного сына» Рембрандт писал незадолго до смерти. Некоторые знатоки живописи называют это полотно кульминацией его творчества. Но мало кто знает, что известный библейский сюжет стал отражением реальных трагических событий в жизни мастера.«>Голландский художник Рембрандт ван Рейн
Библейский сюжет картины известен, пожалуй, каждому. У отца было два сына. Старший помогал отцу в ведении хозяйства, а младший потребовал свою часть наследства и отправился предаваться всем порокам разгульной жизни. Когда же деньги закончились, непутевый сын оказался на самом дне. Ему приходилось пасти свиней за миску каши, скитаться, просить милостыню. В итоге он решил вернуться в отчий дом и пасть перед родителем на колени. Отец прощает сына.
Именно этот момент в притче выбирали для себя самые известные живописцы. Рембрандт тоже изобразил сцену прибытия блудного сына домой. Однако его работа отличается от полотен других живописцев.Возвращение блудного сына. Ян Стен, 1668-1670 гг.
Если сравнить картины Рембрандта и других художников, то становится виден их разительный контраст. Например, у Яна Стена, бывшего в свое время гораздо популярнее Рембрандта, на картине сюжет тот же, а выполнен более оптимистичном ключе. Слуги трубят в рог, ведут закалывать теленка, несут хорошую одежду.Возвращение блудного сына. Мурильо, 1667-1670 гг.
Почти тоже самое наблюдается и у испанского художника Мурильо. Тут же снова виден очаровательный теленок, одежда на подносе, радостная собачка.Возвращение блудного сына. Фрагмент.
У Рембрандта отсутствуют все лишние атрибуты, он сосредоточился лишь на эмоциях отца и сына. Правильнее будет сказать, что переживаний на лице блудного сына не видно, но его внешний вид и поза могут сказать многое. Рваная одежда, стертая обувь, мозоли на стопах – все это настолько глубоко передает эмоциональность сцены. А еще любовь, всепрощающая любовь отца…Титус в образе монаха. Рембрандт, 1660 год.
«Возвращение блудного сына» мастер написал почти сразу после ужасной трагедии, постигшей его. Не стало его единственного сына Титуса. Он был плодом любви Рембрандта и его обожаемой супруги Саскии. Титус — единственный выживший ребенок в семье, остальные трое скончались в младенчестве.
Обезумевшего от горя отца настойчиво посещали мысли о самоубийстве. Не совершить его помогла лишь работа над картиной «Возращение блудного сына». Рембрандт словно спроецировал себя на место отца в библейском сюжете, который имел счастье обнять своего ребенка.
Источник:
Оригинал записи и комментарии на LiveInternet.ru
kolybanov.livejournal.com
govza.ru
