Поняття про мовну картину світу. Картина світу це

Мовна картина світу

мовна картина світуМо́вна карти́на сві́ту (МКС) — сукупність уявлень про світ, що історично склалася у свідомості мовного колективу, цілісний образ світу, у формуванні якого беруть участь всі сторони психічної діяльності людини. Це концептуалізація світу, вміщена у мові.

Картина світу — це сукупність світоглядних знань про світ, котра сформована в процесі оцінювання суб’єктом результатів пізнання навколишньої дійсності. Суб’єкт формує для себе картину світу, виходячи з власного відчуття, сприйняття, уявлення, форм мислення та самосвідомості. І ця картина світу не може не відображатись за допомогою мовної картини світу, в якій в свою чергу проступатиме національна мовна картина. Мовна картина світу — це результат певного способу відбиття реальності у свідомості людини через призму мови та національних, історико-культурних особливостей її носіїв. Картина світу будується на відчуттях, уявленнях, сприйнятті й мисленні людини, диктує норми поведінки, систему цінностей, які впливають на формування й узагальнення понять.

Мовна картина світу — історично сформована в повсякденному пізнанні спільноти та відображеною в мові сукупністю уявлень про світ, певним способом відображення і концептуалізації дійсності крізь призму культурно-національних особливостей, притаманних певному мовному колективу; інтерпретація навколишнього світу за національними концептуально-структурними канонами відображення дійсності у свідомості етносу, які засвоюються дитиною у процесі її соціалізації.

Мова — це основна складова культури і водночас її знаряддя. Культура народу вербалізується у мові, а мова відображає ключові концепти культури, відтворючи їх у словах. Таким чином, мова створює суб'єктивний образ об'єктивного світу. Мовна картина світу антропоцентрична за своєю суттю і відбиває не лише образ світу сам по собі, а й фіксує правила орієнтації людини у світі, задає стереотипи сприйняття. В мові відображено накопичений досвід людства, вона виступає «ментальним дзеркалом» національно-культурних цінностей. Завдяки мові людина виражає і пізнає саму себе, репрезентуючи етнічну самосвідомість. Мова — втілення досвіду в ході історичного розвитку нації, служить визначенням культурно-національної унікальності етносу.

Мова — механізм дуже тонкий. Ми не лише вживаємо готовий мовний продукт, а й творимо його. До слововживання потрібно ставитися дуже уважно. Від мови залежить мислення людини, її світосприйняття, поведінка. Важливо знаходити не лише текстуально правильний відповідник слова, але й враховувати асоціації, які воно викликає. Насичення мови канцеляризмами, іншомовними та безкореневими словами, лексичними новотворами, семантичними неологізмами, реанімованими архаїзмами, перифразами, крилатими висловами тощо — це не засмічення мови, не вияв браку культури, це необхідна частина маніпулювання свідомістю. Проте, утворення нових слів також відбувається у залежності від реального стану екстралінгвальної дійсності.

Зміст

• 1 Історія визначення та виникнення поняття
  • 1.1 Сутність мовної картини світу
  • 1.2 Мовна картина світу як новий напрям в лінгвістиці
• 2 Дослідники
• 3 Характеристики МКС
  • 3.1 Уявлення про МКС за Ю. Д. Апресяном
• 4 Мовна картина світу та концептуальна картина світу: відмінності
• 5 Картина світу англомовного суспільства XX-ХХІ ст/
• 6 Примітки
• 7 Джерела
• 8 Див. також

Історія визначення та виникнення поняття

Вперше поняття «картина світу» було впроваджено на початку ХХ ст. фізиком Г.Герцем стосовно фізичної картини світу. Крім фізичної картини світу, говорять також про мовну, біологічну, філософську картини світу.

Поняття мовної картини світу пов'язано з ім'ям В. фон Гумбольдта та його ідеєю антропоцентричності мови. Пізніше це поняття було розвинене неогумбольдтіанцями (Вайсгербер). Значний вклад належить американським етнолінгвістам Е.Сепіру та Б.Уорфу, які створили гіпотезу мовної відносності. Серед українців провідна роль належить О.О.Потебні, який розвивав етнолінгвістичні ідеї у вітчизняній науці.

Термін «мовна картина світу» був введений Л.Вайсгребером.

Людина як суспільна істота не може існувати поза суспільством, а отже і усвідомлювати себе поза ним. Мова виступає елементом, що поєднує людину з тим, що її оточує, з ментальністю суспільства, нації, не тільки на сучасному етапі існування, але й залучає її до історичного минулого.

Існують три рівні мовних картин світу:

• на рівні ідіолекту;
• на рівні діалекту;
• на рівні узусу.

У межах мовної картини світу важливим є поняття стереотипу.

Феномен, який у наш час розуміють як мовну картину світу, і явища, пов'язані з ним, вивчалися філософами та мовознавцями з часів Арістотеля, проте цей концепт був усвідомлений значно пізніше. Концепт «мовна картина світу» бере початок від ідей Вільгельма фон Гумбольдта і неогумбольтіанців (Л.Вайсгербер та ін.) про внутрішню форму мови, з одного боку, та ідей американської етнолінгвістики, зокрема гіпотези лінгвістичної відносності Сепіра-Уорфа,- з іншого. Для Вільгельма фон Гумбольдта мова — це світогляд, що визначає людську діяльність. Мова живе ніби-то самостійним життям, підкорюючи собі людину. «Кожна мова викреслює навколо народу, якому вона належить, коло, за межі якого можна вийти лише в тому випадку, якщо вступаєш в інше коло». Першим впровадив концепт «мовна картина світу» до наукового обігу послідовник Вільгельма фон Гумбольдта — німецький вчений Л.Вайсгербер. Згідно з його концепцією мова перетворює навколишній світ у ідеї. Мова — це безперервна діяльність, яка визначає спосіб сприйняття людиною дійсності. Мови різних народів — це різні картини всесвіту, зумовленні відмінностями «національного духу» цих народів. Вайсгербер підкреслює суб'єктивний підхід людини до пізнання об'єктивної реальності. Людина спроможна пізнати лише те, що створює її мова. І в цьому випадку, як бачимо, мова ототожнюється з мисленням і відривається від матеріального світу. Визнаючи заслуги Л.Вайсгербера як засновника теорії, сучасні науковці все ж не згодні з ідеєю щодо неподоланності влади мови над людиною, і вважають, що, хоча мовна картина світу накладає серйозний відбиток на особистість, дія її сили не є визначальною. Е.Сепір та його учень Б.Уорф сформулювали теорії про лінгвістичну відносність. У цій теорії йдеться про те, що процеси сприйняття і мислення людини зумовлені етноспецифічними особливостями мови. За цією теорією навколишня дійсність — це безладний потік різноманітних вражень, закон і порядок у який вносить мова. Але у кожної мови свої власні форми, тому й дійсність уявляється по-різному людям, які розмовляють різними мовами. Таким чином, мова виступає як спеціальна система організації людського досвіду, вона, образно кажучи, є «тими окулярами крізь які людина бачить світ». Звідси робиться узагальнення, що й логіка не відбиває дійсності, а залежить цілком від мови, тому, натякає Уорф, якби Ньютон говорив не англійською мовою, а мовою індійців хопі, його концепція всесвіту мала б зовсім інший вигляд, бо в мові хопі система мовних значень цілком відрізняється від тієї, яка спостерігається у мовах так званого середньоєвропейського стандарту.

Вивченням мовної картини світу займалося багато дослідників, серед яких, крім названих, слід відзначити Ю.Апресяна, А.Вежбицьку, А.Залізняк, І.Левонтіну та ін.

Сутність мовної картини світу

Уявлення про мовну картину світу узагальнено виклали Ю.Апресян та його послідовники. Коротко їх можна викласти так: кожна природна мова відображає певний спосіб сприйняття і організації світу. Репрезентовані у мові значення складаються в певну єдину систему поглядів, яка є обов'язковою для всіх носіїв мови і є мовною картиною спільноти; властивий мові погляд на світ є частково універсальним, частково національно специфічним, так що носії різних мов можуть бачити світ дещо по-різному, крізь призму своїх мов; мовна картина світу є «наївною» в тому сенсі, що в багатьох деталях відрізняється від наукової картини світу, проте ці деталі є не менш складними і цікавими, ніж наукові; у наївній картині світу можна виділити наївну геометрію, наївну фізику, наївну етику, наївну психологію тощо. З їх аналізу можна формувати уявлення про основи існування певної культури, спільноти. Викладене є розвитком думки Вільгельма фон Гумбольдта і Л.Вайсгербера. Зокрема, В.фон Гумбольдт відзначав різницю між поняттями «проміжний світ» і «картина світу» так: у першому понятті, на його думку, йдеться про статичний продукт мовної діяльності, що визначає сприйняття дійсності людиною; одиницею його є «духовний об'єкт» — поняття, а в іншому — про рухливу, динамічну сутність, яка утворюється шляхом мовних втручань у дійсність. На думку Л.Вайсгербера, між людиною і дійсністю перебуває світ мислення, що є посередником, і мова, в якій репрезентований цей світ."Рідна мова, — писав він, — створює основу для спілкування у вигляді вироблення схожого у всіх його носіїв способу мислення. Причому і уявлення про світ, і спосіб мислення — результати процесу світоутворення, який постійно відбувається у мові, пізнання світу за допомогою специфічних засобів даної мови в даному мовному співтоваристві". Актуальним є також питання про співвіднесеність мовної картини світу і концептуальної картини світу. Вчені дійшли висновків, що ці терміни не є тотожними, так само як і мислення не дорівнює мові. Окрім вербального людина має образне мислення. Часто трапляється так, що певні образи не мають відповідної зовнішньої форми (наприклад, назви пальців на ногах у російській, українській, німецькій та у багатьох інших європейських мов, та це не означає, що ми не розуміємо, що це таке), бо в цьому не було потреби, або ж тому, що цей образ не є ще відкритим для людини, тобто, як нам відомо, є ще багато речей, які людина не пізнала і не відкрила за допомогою науки, але ці речі існують у її свідомості у вигляді образів. Тільки коли наш інтерес спрямований на певний образ, цей образ виходить з «темряви» нашої свідомості і потрапляє до мовної картини світу, тобто тоді, коли він отримує мовне пояснення.

Мовна картина світу як новий напрям в лінгвістиці

Вивченням мовної картини світу окремого народу, а також проведенням порівняльних досліджень кількох мов, займаються нині такі науки як етнолінгвістика, соціолінгвістика, психолінгвістика та інші. Це новий і перспективний напрям у розитку мовознавства, що застосовує комплексний підхід до вивчення мови та її внутрішньої форми, поєднує в собі методи, властиві кільком наукам (лінгвістиці, фольклору, етнографії, психології тощо), — і внаслідок цього ми маємо новий погляд на традиції народу, специфіку його мови та мислення. Розгорнуте уявлення про мовну картину світу та її роль у соціальному пізнанні та поведінці виникає тільки всучасності, відзначає М. О. Шигарєва, яка пов'язує це явище зі зростанням ролі мас в історії, підвищенням значення ідеології в управлінні масами, виділенні індивідуальної масової людини і пропонує розглядати мовну картину світу у варіантах загального (національна мова і, відповідно, національно-мовна картина світу), окремого (мовлення соціальної групи), одиничного (мовлення особистості). Таким чином, мовознавці виділяють три рівні мовних картин світу: на рівні ідіолекту, діалекту та узусу (мови). Для дослідження мовних картин світу М. П. Кочерганом був запропонований зіставно-типологічний метод, а серед найперспективніших рівнів їх дослідження він визначає лексико семантичний. Л. А. Лисиченко приділила увагу структурі мовної картини світу, яку вона представляє у вигляді поля з ядром — мовцем — і периферією — мовним колективом. А. С. Зеленько звернув увагу на необхідність розрізнення мовних картин світу в когнітивній лінгвістиці, виокремлюючи повсякденно-побутову, міфологічно-релігійну, художню та наукову картини світу. На сьогодні цей напрям важається новим і перспективним у розвитку мовознавства.

Дослідники

Питанням мовної картини світу займалися Ю. Д. Апресян, Н. Д. Арутюнова, А.Вежбицька, Ю.Степанов, Г.Брутян, Н.Сукаленко, І. Б. Лєвонтіна та ін. Сьогодні науковцями активно розробляється ідея відтворення картини світу на засадах аналізу специфічних лінгвістичних, культурологічних, семіотичних концептів мови у галузі міжкультурної комунікації.

Характеристики МКС

Л.Вайсгребер виділяє такі основні характеристики мовної картини світу:

1. МКС — це система всіх можливих змістів: духовних, які визначають своєрідність культури і менталітету окремої мовної спільноти, і мовних, які визначають існування і функціонування самої мови.
2. МКС, з одного боку, є наслідком історичного розвитку етносу і мови, а з іншого боку, є причиною своєрідного шляху їхнього подальшого розвитку.
3. МКС чітко структурована і в мовному вираженні є багаторівневою. Вона визначає набір звуків і звукових сполук, особливості побудови артикуляційного апарату носіїв мови, просодичні характеристики мовлення, словниковий склад, словотворчі можливості мови, синтаксис словосполучень та речень, а також пареміологічний запас.
4. МКС мінлива у часі, як будь-який «живий організм», піддається розвитку, тобто у вертикальному (діахронічному) сенсі вона на кожному етапі свого розвитку нетотожна сама собі.
5. МКС створює однорідність мовної сутності, і сприяє закріпленню мовної, а отже і культурної, її своєрідності бачення світу і його позначення засобами мови.
6. МКС існує у певній однорідній самосвідомості мовної спільноти і передається наступними поколіннями завдяки певному світобаченню, правилам поведінки, способу життя, закарбовані засобами мови.
7. Картина світу будь-якої мови є тією силою, яка формує уявлення про навколишній світ за допомогою мови, як «проміжного світу» носіїв цієї мови.
8. МКС конкретної мовної спільноти і є її загальнокультурним надбанням.

Уявлення про МКС за Ю. Д. Апресяном

Кожна природна мова відбиває певний спосіб сприйняття й організації (=концептуалізації) світу. Висловлені у ній значення складаються в якусь єдину систему поглядів, свого роду колективну філософію, яка нав'язується як обов'язкова всім носіям мови. Властивий певній мові спосіб концептуалізації дійсності почасти універсальний, почасти національно специфічний, тому носії різних мов можуть бачити світ дещо по-різному, через призму своїх мов. З іншого боку, мовна картина світу є «наївною» в тому сенсі, що в багатьох істотних відносинах вона відрізняється від «наукової» картини. При цьому відображені в мові наївні уявлення зовсім не примітивні: у багатьох випадках вони не менш складні і цікаві, ніж наукові. Такими є, наприклад, уявлення про внутрішній світ людини, які відображають досвід поколінь протягом багатьох тисячоліть і здатні служити надійним провідником у цей світ. У наївній картині світу можна виділити наївну геометрію, наївну фізику простору і часу, наївну етику, психологію тощо

Мовна картина світу та концептуальна картина світу: відмінності

Слід зазначити, що обидві картини світу (концептуальна та мовна) взаємопов'язані, хоч і мають певні відмінності. Тлом концептуальної моделі світу є інформація, що подається в поняттях, тоді як головними у мовній моделі є знання, закріплені за одиницями конкретних мов. Концептуальна модель організована за законами фізичного світу, що робить її багатшою та цікавішою, мовна ж — за законами мови. Концептуальна модель світу — універсальна, впорядкована, характеризується стійкістю та системністю, мовна — фрагментарна, більш рухома, відображає постійні зміни в довкіллі. Торкаючись загальних рис, зазначимо, що обидві моделі є способом існування лексики у свідомості носія і допомагають у відтворенні цілісної картини світу.

Картина світу англомовного суспільства XX-ХХІ ст/

Картина світу англомовного суспільства кінця XX – початку ХХІ століття охоплює когнітивні категорії, які найінтенсивніше поповнюються новою лексикою, котрі належать до базових і складають підґрунтя концептуальної моделі світу в цілому, а також ті, які виявляються найважливішими для діяльності людини в певний період. Інакше кажучи, утворення нових слів відбувається також у залежності від реального стану екстралінгвальної дійсності. Найбільший пласт нової лексики охоплює категорія «Людина». Це є свідченням того, що когнітивна діяльність останньої має яскраво виражений антропоцентричний характер.

Примітки

1. ↑ , Вардзелашвили Ж. Метафорические номинации в языковой картине мира
2. ↑ Гадамер Г. Г. Актуальность прекрасного, Искусство – М., 1991 (с.:21)
3. ↑ Р.С. Колесник, Перекладач у тривимірному світі художнього твору // Мовні і концептуальні картини світу Збірник наукових праць. — 2009, Вип. 26, ч.2
4. ↑ а б в Н.В. Іваненко, Національна мовна картина світу засобами вираження моральних цінностей (на матеріалі англійської та української мов) // Мовні і концептуальні картини світу Збірник наукових праць. — 2009, Вип. 26, ч.1
5. ↑ Постовалова В.И. Существует ли языковая картина мира? // Язык как коммуникативная деятельность человека. – М.: Наука, 1987. – С. 67-79.
6. ↑ Привалова И.В. Отражение национально-культурных ценностей в парамеологическом фонде языка // Язык, сознание, коммуникация: Сб. науч. статей / Отв. ред. В.В.Красных, А.И.Изотов. – М.: МАКС Пресс, 2001. – Вып. 18. – С. 10-16.
7. ↑ Santas G. Plato on Love, Beauty and the Good / The Greeks and the Good Life / ed. by D. Depew. – Fullerton: California State University, 1980. – P. 33-68
8. ↑ а б в Г.В. Боярко, Г.П. Проценко ЗМІ: Засіб подання інформації чи маніпуліції? // Мовні і концептуальні картини світу Збірник наукових праць. — 2009, Вип. 26, ч.1
9. ↑ а б О.В. Арделян, Сленгова лексика мікрополя «людина» у сучасному мовленні американців як об’єкт лінгвокультурологічного дослідження // Мовні і концептуальні картини світу Збірник наукових праць. — 2009, Вип. 26, ч.1
10. ↑ , Воротников Ю. Л. «Языковая картина мира»: трактовка понятия
11. ↑ Вайсгербер Й. Л. Язык и философия// Вопросы языкознания, 1993. № 2,
12. ↑

Джерела

1. http://www.krugosvet.ru/enc/gumanitarnye_nauki/lingvistika/YAZIKOVAYA_KARTINA_MIRA.html
2. Косенко О. С. Мовна картина світу http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Fkzh/2010_34/Kosenko.pdf
3. Воротников Ю. Л. «Языковая картина мира»: трактовка понятия http://www.zpu-journal.ru/gum/new/articles/2007/Vorotnikov/
4. Лукаш Г. П. Картина світу як об'єкт вивчення лінгвокультурології http://ntsa-ifon-npu.at.ua/blog/kartina_svitu_jak_ob_ekt_vivchennja_lingvokulturologiji/2010-11-15-186
5. Вардзелашвили Ж. Метафорические номинации в языковой картине мира http://vjanetta.narod.ru/bakan2.html
6. Сукаленко Н. И. Отражение обыденного сознания в образной языковой картине мира. Киев: Наукова думка, 1992. 164 с.
7. Вайсгербер Й. Л. Язык и философия// Вопросы языкознания, 1993. № 2
8. http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Gileya/2011_47/Gileya47/F31_doc.pdf
9. Семчинський С. В. Загальне мовознавство. Київ: Вища школа, 1988. — 327
10. http://www.classes.ru/grammar/147.Potebnya/source/worddocuments/viii.htm
11. http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Fkzh/2010_34/Kosenko.pdf

Див. також

• Внутрішня форма слова
• Наукова картина світу
• Радянська фразеологія

мовна картина світу

Мовна картина світу Інформацію Про

Мовна картина світу Коментарі

Мовна картина світуМовна картина світу Мовна картина світу Ви переглядаєте суб єкт.

Мовна картина світу що, Мовна картина світу хто, Мовна картина світу опис

There are excerpts from wikipedia on this article and video

www.turkaramamotoru.com

Поняття про мовну картину світу

 Обратная связь ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ Сила воли ведет к действию, а позитивные действия формируют позитивное отношение Как определить диапазон голоса - ваш вокал Как цель узнает о ваших желаниях прежде, чем вы начнете действовать. Как компании прогнозируют привычки и манипулируют ими Целительная привычка Как самому избавиться от обидчивости Противоречивые взгляды на качества, присущие мужчинам Тренинг уверенности в себе Вкуснейший "Салат из свеклы с чесноком" Натюрморт и его изобразительные возможности Применение, как принимать мумие? Мумие для волос, лица, при переломах, при кровотечении и т.д. Как научиться брать на себя ответственность Зачем нужны границы в отношениях с детьми? Световозвращающие элементы на детской одежде Как победить свой возраст? Восемь уникальных способов, которые помогут достичь долголетия Как слышать голос Бога Классификация ожирения по ИМТ (ВОЗ) Глава 3. Завет мужчины с женщиной Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д. Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу. Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Мовна картина світу та її співвідношення з концептуальною картиною світу     Виконала студентка 5 курсу Факультету романської філології Групи 53-14 Шубала Галина Олегівна     Київ – 2014р. Поняття про мовну картину світу Феномен, що іменується «картина світу», є таким же давнім, як сама людина. Створення перших «картин світу» у людини збігається в часі з процесом антропогенезу. Тим не менш, реалія, звана терміном «картина світу», стала предметом науково-філософського розгляду лише в недавній час. При характеристиці картини світу необхідно розрізняти три важливих взаємозалежних, але не тотожних явища: 1) реалію, іменовану терміном «картина світу», 2) поняття «картина світу», що втілює теоретичне осмислення цієї реалії; 3) термін «картина світу». Термін «картина світу» був висунутий в рамках фізики в кінці XIX - початку XX ст. Одним з перших цей термін став вживати В. Герц стосовно до фізичного світу. В. Герц трактував це поняття як сукупність внутрішніх образів зовнішніх об'єктів, які відображають суттєві властивості об'єктів, включаючи мінімум порожніх, зайвих відносин, хоча повністю уникнути їх не вдається, тому що образи створюються розумом (Герц; 83). Внутрішні образи, або символи, зовнішніх предметів, створювані дослідниками, по Герцу, повинні бути такими, щоб «логічно необхідні наслідки цих уявлень у свою чергу були образами природно необхідних наслідків відображених предметів» . Створювані образи не повинні суперечити законам нашого мислення, а їх суттєві співвідношення - відносинам зовнішніх речей, вони повинні відображати істотні властивості речей, включаючи мінімум зайвих, або порожніх відносин, тобто бути більш простими. Як вважає В. Герц, повністю уникнути порожніх відносин неможливо, так як образи створюються нашим розумом і в значній мірі визначаються властивостями способу свого відображення. Сучасні автори картину світу визначають як «глобальний образ світу, що лежить в основі світогляду людини, тобто виражає істотні властивості світу в розумінні людини в результаті його духовної та пізнавальної діяльності» (Постовалова; 21). Але «світ» слід розуміти не тільки як наочну реальність, або навколишнє людини дійсність, а як свідомість-реальність у гармонійному симбіозі їх єдності для людини. Це розуміння не узгоджується з укоріненим матеріалістичним уявленням про вторинність свідомості. В. Н. Манакін схильний до поняття картини світу, близьким М. Гайдеггером, який писав: «Що це таке - картина світу? Мабуть, зображення світу. Але що називається тут світом? Що значить картина? Світ виступає космосом, природою. До світу належить і історія. І все-таки навіть природа, історія і обидві вони разом в їх прихованому і агресивному взаємопроникненні не вичерпують світу. Під цим словом мається на увазі і основа світу, незалежно від того, як мислиться її ставлення до світу »(Хайдеггер; 25). Картина світу являє собою центральне поняття концепції людини, виражає специфіку його існування. Поняття картини світу належить до числа фундаментальних понять, що виражають специфіку людського буття, взаємовідносини його з миром, найважливіші умови його існування в світі. Картина світу є цілісний образ світу, який є результатом всієї активності людини. Вона виникає у людини в ході всіх його контактів і взаємодій із зовнішнім світом. Це можуть бути і побутові контакти зі світом, і предметно - практична активність людини. Так як у формуванні картини світу беруть участь всі сторони психічної діяльності людини, починаючи з відчуттів, сприймань, уявлень і закінчуючи мисленням людини, то дуже складно говорити про який-небудь одному процесі, пов'язаних з формуванням картини світу в людини. Людина споглядає світ, осмислює його, відчуває, пізнає, відображає. У результаті цих процесів у людини виникає образ світу, або світобачення. «Відбитки» картини світу можна знайти в мові, в жестах, в образотворчому мистецтві, музиці, ритуалах, етикеті, речах, міміці, в поведінці людей. Картина світу формує тип відношення людини до світу - природи, іншим людям, задає норми поведінки людини в світі, визначає його ставлення до життя (Апресян; 45). Що стосується відображення картини світу в мові, то введення поняття "картини світу" в антропологічну лінгвістику дозволяє розрізняти два види впливу людини на мову - вплив психофізіологічних та іншого роду особливостей людини на конститутивні властивості мови і вплив на мову різних картин світу - релігійно-міфологічної, філософської, наукової, художньої. Мова безпосередньо бере участь у двох процесах, пов'язаних з картиною світу. По-перше, в його надрах формується мовна картина світу, один з найбільш глибинних шарів картини світу в людини. По-друге, сама мова виражає і експлікує інші картини світу людини, які за посередництвом спеціальної лексики входять у мову, привносячи в нього риси людини, його культури. За допомогою мови дослідне знання, отримане окремими індивідами, перетворюється в колективне надбання, колективний досвід. Кожна з картин світу, яка в якості відображуваного фрагмента світу представляє мова як особливий феномен, задає своє бачення мови і по-своєму визначає принцип дії мови. Вивчення та зіставлення різних бачень мови через призми різних картин світу може запропонувати лінгвістиці нові шляхи для проникнення в природу мови та її пізнання. Мовна картина світу - це відбите засобами мови образ свідомості - реальності, модель інтегрального знання про концептуальній системі уявлень, репрезентируемая мовою. Мовну картину світу прийнято відмежовувати від концептуальної, або когнітивної моделі світу, яка є основою мовного втілення, словесної концептуалізації сукупності знань людини про світ (Манакін; 46). Мовну, або наївну картину світу так само прийнято інтерпретувати як відображення повсякденних, обивательських уявлень про світ. Ідея наївною моделі світу полягає в наступному: у кожному природному мові відображається певний спосіб сприйняття світу, що нав'язується в якості обов'язкової всім носіям мови. Ю. Д. Апресян мовну картину світу називає наївною в тому сенсі, що наукові визначення та мовні тлумачення не завжди збігаються за обсягом і навіть змісту (Апресян; 357). Концептуальна картина світу або «модель» світу, на відміну від мовної, постійно змінюється, відбиваючи результати пізнавальної та соціальної діяльності, але окремі фрагменти мовної картини світу ще довго зберігають пережиткові, реліктові уявлення людей про світобудову. Питання концептуалізації світу мовою за допомогою слів, дуже важливий. Свого часу Р. Ладо, один з основоположників контрастивної лінгвістики, зауважив: «Існує ілюзія, властива часом навіть освіченим людям, ніби значення однакові у всіх мовах і мови розрізняються лише формою вираження цих значень. По суті ж, значення, в яких класифікується наш досвід, культурно детерміновані, так що вони істотно варіюються від культури до культури »(Ладо; 34-35). Варіюються не тільки значення, але й склад лексики. Специфіка цього варіювання становить істотну частину специфіки мовних картин світу. Як вже було зазначено вище, сприйняття навколишнього світу частково залежить від культурно-національних особливостей носіїв конкретної мови. Тому з точки зору етнології, лінгвокультурології та інших суміжних областей найбільш цікавим є встановлення причин розбіжностей у мовних картинах світу, а ці розбіжності дійсно існують. Рішення цього питання - це вихід за межі лінгвістики і поглиблення в таємниці пізнання світу іншими народами. Існує величезна безліч причин таких розбіжностей, але лише кілька з них представляються видимими, а тому - основними. Можна виділити три найголовніших фактора або причини мовних відмінностей: природа, культура, пізнання. Розглянемо ці чинники. Перший чинник - природа. Природа - це, перш за все зовнішні умови життя людей, які по-різному відображені в мовах. Людина дає назви тим тваринам, місцевостям, рослинам, які йому відомі, того стану природи, яке він відчуває. Природні умови диктують мовною свідомості людини особливості сприйняття, навіть таких явищ, яким є сприйняття кольору. Позначення різновидів кольору часто мотивується семантичними ознаками зорового сприйняття предметів навколишньої природи. З тим чи іншим кольором асоціюється конкретний природний об'єкт. У різних мовних культурах закріплені власні асоціації, пов'язані з колірними позначеннями, які і збігаються в чомусь, але і в чомусь відрізняються один від одного (Апресян; 351). Саме природа, в якій людина живе, спочатку формує в мові його світ асоціативних уявлень, які в мові відображаються метафоричними переносами значень, порівняннями, конотаціями. Другий чинник - культура. «Культура - це те, що людина не отримав від світу природи, а привніс, зробив, створив сам» (Манакін; 51). Результати матеріальної і духовної діяльності, соціально-історичні, естетичні, моральні та інші норми і цінності, які відрізняють різні покоління і соціальні спільності, втілюються в різних концептуальних і мовних уявленнях про світ. Будь-яка особливість культурної сфери фіксується в мові. Також мовні відмінності можуть обумовлюватися національними обрядами, звичаями, ритуалами, фольклорно-міфологічними уявленнями, символікою. Культурні моделі, концептуалізований в певних найменуваннях, поширюються по світу і стають відомі навіть тим, хто не знайомий з культурою того чи іншого народу. Цій проблемі останнім часом присвячується дуже багато спеціальних робіт і досліджень. Що стосується третього чинника - пізнання, то слід сказати, що раціональні, почуттєві й духовні способи світосприйняття відрізняють кожної людини. Способи усвідомлення світу не ідентичні для різних людей і різних народів. Про це говорять відмінності результатів пізнавальної діяльності, які знаходять своє вираження у специфіці мовних уявлень та особливості мовної свідомості різних народів. Важливим показником впливу пізнання на мовні відмінності є те, що В. Гумбольдт назвав «різними способами бачення предметів». У середині XX-го століття мовознавець і філософ Л. Вітгенштейн писав: «Звичайно, існують ті чи інші способи бачення, існують і випадки, коли той, хто бачить зразок так, як правило, і застосовує його таким чином, а той, хто бачить його інакше, і звертається з ним по-іншому »(Вітгенштейн; 114). Найбільш яскраво спосіб бачення предметів проявляється в специфіці мотивації і у внутрішній формі найменувань. Гносеологічні, культурологічні та інші особливості мовної концептуалізації тісно пов'язані між собою, а їх розмежування завжди є умовним і приблизними. Це відноситься як до відмінностей способів номінації, так і до специфіки мовного членування світу. Слід врахувати, що сприйняття тієї чи іншої ситуації, того чи іншого об'єкта знаходиться в прямій залежності також і від суб'єкта сприйняття, від його фонових знань, досвіду, очікувань, від того, де розташовується він сам що безпосередньо перебуває у полі його зору. Це, в свою, чергу, дає можливість описувати одну й ту ж ситуацію з різних точок зору, перспектив, що, безсумнівно, розширює уявлення про неї. Яким би суб'єктивним не був процес «конструювання світу», він, тим не менш, самим безпосереднім чином передбачає врахування самих різних об'єктивних аспектів ситуації, реального стану справ у світі; наслідком ж цього процесу є створення «суб'єктивного образу об'єктивного світу» Досліджуючи когнітивні підстави мовної номінації, Є. С. Кубрякова справедливо говорить про мовну картину світу як про структуру знань про світ, тим самим додатково підкреслюючи когнітивний характер цієї ментальної сутності. «Когнітивно орієнтоване дослідження дериваційних процесів дозволяє уточнити не тільки специфіку« картування »світу в окремо взятому мовою, але й - при належному узагальненні таких даних у типологічному плані - сприяти виведенню деяких загальних положень про розуміння людиною головних буттєвих категорій, особливостей світобудови, закономірностей устрою світу , як у фізичному аспекті людського буття, так і в його соціальної організації і у всій властивої людині системі його цінностей і моральних, морально-етичних оцінок »(Кубрякова; 336-337). При оцінці картини світу слід розуміти, що вона - не відображення світу і не вікно у світ, а вона є інтерпретацією людиною навколишнього світу, способом його світорозуміння. «Мова - аж ніяк не просте дзеркало світу, а тому фіксує не тільки сприйняте, але й свідоме, усвідомлене, інтерпретоване людиною» (Кубрякова; 95). Це означає, що мир для людини - це не тільки те, що він сприйняв за допомогою своїх органів почуттів. Навпаки, більш-менш значну частину цього світу становлять суб'єктивні результати здійсненої людиною інтерпретації сприйнятого. Тому говорити, що мова є «дзеркало світу», правомірно, однак воно не ідеально: воно представляє світ не безпосередньо, а в суб'єктивному пізнавальному ламанні спільноти людей. Як бачимо, існує багато інтерпретацій поняття «мовна картина світу». Це зумовлено існуючими розбіжностями у картинах світу різних мов, оскільки сприйняття навколишнього світу залежить від культурно-національних особливостей носіїв конкретної мови. Кожна з картин світу задає своє бачення мови, тому дуже важливо розрізняти поняття «наукової (концептуальної) картини світу» і «мовної (наївної) картини світу».

megapredmet.ru

Найвідоміші картини світу — Очень Интересно

• Цікаві факти
• Практикум
• Life Hacks
• Технології
• Авто & Мото
• Дім
• Тварини
• Здоров’я
• Корисні поради
• Чому?
• Проект “Погляд зсередини”

Пошук

• Русский
• Українська

Очень Интересно

• Цікаві факти
• Практикум
• Life Hacks
• Технології
• Авто & Мото
• Дім
• Тварини
• Здоров’я
• Корисні поради
• Чому?
• Проект “Погляд зсереди

ocheninteresno.com

Реферат Наукова картина світу, поняття, структура, функції

Реферат Наукова картина світу, поняття, структура, функції. 2. Наукова картина світу 2.1 Поняття і структура наукової картини світу Наукова картина світу — це цілісна система уявлень про властивості і закономірності природи, що виникає внаслідок узагальнення і синтезу основних природничо-наукових понять, принципів, методологічних установок чи - особлива форма систематизації знань, якісне узагальнення і світоглядний синтез різних наукових теорій. Будучи цілісною системою уявлень про властивості і закономірності об'єктивного світу, наукова картина світу існує як складна структура, куди входять до тями ролі складових спільно-наукової картини світу й загальної картини світу окремих наук (фізична, біологічна, геологічна тощо.). Картини світу окремих наук, своєю чергою, містять у собі відповідні численні концепції — певні способи розуміння і трактування будь-яких предметів, явищ і процесів об'єктивного світу, що у кожної окремої науки. У структурі наукової картини світу можна назвати два головних компонента — поняттєвий чуттєво-образний. Понятійний представлений філософськими категоріями (матерія, рух, простір, час та інших.) і принципами (матеріального єдності світу, загальної зв'язку й взаємозумовленості явищ, детермінізму та інших.), загальнонауковими поняттями і законами (наприклад, закон збереження та перетворення енергії), і навіть фундаментальними поняттями окремих наук (поля, речовина, Всесвіт, біологічний вид, популяція та інших.). Чуттєво-образний компонент наукової картини світу — це сукупність наочних поглядів на тих чи інших об'єктах та його властивості (наприклад, планетарна модель атома, образ Метагалактики у вигляді сфери, і ін.). Ф-ції НКС: 1) інтегративна: НКС спирається на достовірні зн. і це не просто сума або набір фрагментів окремих дисциплін. Призначення НКС в забезпеченні синтезу нових значень.; 2) системна: побудова уявлення про будь-яку частину світу на основі даних, відомих на поточний момент, якими б скромними вони не були; 3) нормативна: не просто описує світобудову, але задає системи установок і принципів освоєння дійсності, впливає на формування соціокультурних і методологічних норм дослідження. 4) парадигмальна. Парадигма - модель (образ) постановки і рішеня проблем. Допарадигмальний. період - хаотичне нагромадження фактів. У парадигмальному періоді встановлені стандарти практики, теоретичні постулати, точна НКС, поєднання теорії і методу. Складові: інтелектуальну (охоплюється поняттям світорозуміння) і емоційну (через світовідчуття). Оскільки філософія претендує на вираз фундаментальних принципів буття і мислення, то науковий філософський світогляд правомірно визначати як вищий, теоретичний рівень світоглядів взагалі. Воно представлено стрункою, науково обгрунтованою сукупністю поглядів, що дають представлення про закономірності Сучасній науковій картині світу властива строгість, достовірність, обгрунтованість, доказовість. Вона представляє світ як сукупність причинно-обумовлених подій і процесів, які охоплюються закономірністю. Структура картини світу включає центральне теоретичне ядро, що володіє відносною стійкістю, фундаментальні допущення, умовно приймаються за неопрен ¬ вержімие, приватні теоретичні моделі, які постійно добудовуються. Наукова картина світу про ¬ ладает певним імунітетом, спрямованим на збереження даної концептуальної основи. В її рамках відбувається кумулятивне накопичення знання. Некласична картина світу - відсутність жорсткого детермінінування на рівні індивідів поєднується з детермінованістю на рівні системи в цілому. Некласична свідомість постійно відчувала свою граничну залежність від соціальних обставин і одночасно живила надії на участь у формуванні «сузір'я» можливостей. Постнекласична картина світу - деревоподібна графіка. Розвиток може піти в одному з декількох напрямків, що найчастіше оп-ределяется яким-небудь незначним фактором. ^ Основою сучасної наукової картини світу є фундаментальні знання, отримані, передусім, у галузі фізики. Однак у останні десятиліття уже минулого століття дедалі більше стверджувалося думка, що у сучасній науковій картині світу лідируючу позицію займає біологія. Це виявляється в посиленні впливу, що надає біологічне знання утримання наукової картини світу. Ідеї біології поступово набувають універсального характеру і стають фундаментальними принципами інших наук. Зокрема, у сучасній науці такою універсальною ідеєю є думка розвитку, проникнення якої у космологію, фізику, хімію, антропологію, соціологію тощо призвело до суттєвої зміни поглядів особи на світ. Головна відмінність наукової картини світу від ненаукових картин світу (наприклад, релігійної) у тому, що наукова картина світу будується з урахуванням певної доведеної і обгрунтованої фундаментальної наукової теорії. Разом про те наукова картина світу - як форма систематизації знання відрізняється від наукової теорії. Якщо наукова картина світу відбиває об'єкт, відволікаючись від процесу набуття знання, то наукова теорія містить у собі тільки знання об'єкта, а й логічні кошти перевірки їх істинності. Наукова картина світу відіграє евристичну роль в процесі побудови приватних наукових теорій.^ Найважливіші концепції природознавства є основою наукових уявлень про спільну картині природи, що у них формулюються фундаментальні поняття, принципи і закони природознавства.. Саме вони є наукове підгрунтя картини природи загалом і значною мірою визначають науковий клімат епохи. У найтіснішій взаємодії з недостатнім розвитком наук про природу, починаючи з XVII в., розвивалася математика, яка створила для тодішнього природознавства такі потужні математичні методи, як диференціальний і інтегральне обчислення, і навіть подальші їх відгалуження. Основою картини природи й світу загалом служили світоглядні і філософські ідеї про будову світу, закони його та розвитку. Людина завжди прагне зрозуміти навколишній світ образу і своє місце у ньому. Тому на ранніх етапах цивілізації виникають міфологічні і релігійні уявлення про світ, що згодом витісняються науковими поглядами. Проте облік результатів дослідження економічних, соціальних і гуманітарних наук наші знання про світ в цілому є явно неповними і обмеженими. Людина як природна істота, вона найтіснішими зв*язками пов'язана з суспільством, у якому протікає уся її діяльність. Фундаментальні поняття та організаційні принципи життєдіяльності суспільства становлять другу, додаткову частину цілісної наукової картини світу. Тому треба розрізняти природньо-наукову картину світу, що становить першу частину загальної картини світу і формується із наслідків досліджень, і досягнень наук про природу. Загальна ж наукова картина світу є синтез фундаментальних понять, принципів, і закономірностей природознавства і суспільствознавства. ^ Перевага наукової картини світу, завдяки якій витісняться всі дотеперішні картини, полягає у її «єдності — єдності всіх дослідників, всіх народностей, всіх культурах». Отже, вона не має об'єктивного характеру, і тому її мета «не у пристосуванні наших думок до наших відчуттів, а повне звільнення фізичної картини світу від індивідуальності творчого розуму». Зрозуміло, без творчої діяльність К.Шіндлера, його уяви і інтуїції, неможливо створення картини світу, але у остаточному вигляді ця картина зможн утримувати будь-які посилання на індивідуальні особливості дослідника. Саме тому є можливість використання вченими різних народів та культур. Картина світу в будь-якої людини занадто індивідуальна, оскільки полягає в власному досвіді, особистих враження і відчуттях. Наука ж прагне знайти об'єктивні, які залежать від індивідуального суб'єкта закономірності природи. Тож у науці доводиться абстрагуватися від особистих відчуттів і уявлень, і побудувати таку систему знання природи, з якою міг погодитися кожен дослідник. Зрозуміло, що не кожна систему знань є картиною природи. І тому необхідно, по-перше, щоб цю систему відображали найбільш фундаментальні властивості і закономірності природи; по-друге, всі такі властивості розглядати у межах єдиної, цілісної картини, оскільки жодний окремий фундаментальний закон природознавства немає ще картини природи; по-третє, природничонаукова картина світу повинна бути такою загально теоретичною моделлю оточуючої природи, що передбачає доповнення, виправлення і уточнення у зв'язку з розвитком наукових поглядів на світі; по-четверте, наукову картину світу слід співвідносити і звіряти з тим що сама природа заклала.. У процесі еволюції та науково-технічного прогресу наукового пізнання відбувається зміна старих понять новими поняттями, менш загальних теорій більш загальними і фундаментальними теоріями. І це згодом неминуче призводить до зміні наукових картин світу, та заодно продовжує діяти принцип наступності, загальний розвиток всього наукового знання. Стара картина світу відкидається повністю, але продовжує зберігати своє значення, уточнюються тільки кордонами її застосовності. Електромагнітна картина світу відкинула механістичну картину світу, а уточнила область застосування сили. З розвитком науки й практики в наукову картину світу вноситимуть зміни, виправлення і поліпшення, але ця картина коли не будь матиме характер абсолютної істини.^ Існує п'ять принципів, які об'єднують всі біологічні дисципліни в єдину науку про живу матерію: Клітинна теорія. Клітинна теорія - вчення про все, що стосується клітин. Всі живі організми складаються, як мінімум, з однієї клітини, основний функціональної одиниці кожного організму. Базові механізми і хімія всіх клітин у всіх земних організмах подібні; клітини відбуваються тільки від раніше існуючих клітин, які розмножуються шляхом клітинного поділу. Клітинна теорія описує будову клітин, їх розподіл, взаємодія з зовнішнім середовищем, склад внутрішнього середовища і клітинної оболонки, механізм дії окремих частин клітини і їх взаємодії між собою. Еволюція. Через природний відбір і генетичний дрейф спадкові ознаки популяції змінюються з покоління в покоління. Теорія гена. Ознаки живих організмів передаються з покоління в покоління разом з генами, які закодовані в ДНК. Інформація про будову живих істот абогенотип використовується клітинами для створення фенотипу, які спостерігаються фізичних або біохімічних характеристик організму. Хоча фенотип, що виявляється за рахунок експресії генів, може підготувати організм до життя в навколишньому його середовищі, інформація про середовище не передається назад в гени. Гени можуть змінюватися у відповідь на дії середовища тільки за допомогою еволюційного процесу. Гомеостаз. Фізіологічні процеси, що дозволяють організму підтримувати сталість своєї внутрішньої середовища незалежно від змін у зовнішньому середовищі. Енергія. Атрибут будь-якого живого організму, істотний для його стану. ^ Природознавство - наука про явища і закони природи. Сучасне природознавство вивчає природу за допомогою таких наук, як фізика, хімія. Але найближче розуму і серця сучасної людини стає біологія, що вивчає живу природу. А в рамках наук про живу природу безліч інших наук: біофізика, біохімія і т.д. Є чимало наук спрямованих на вивчення живої природи, наук націлених на освоєння живої природи, але з'являються і розвиваються біологічні науки, спрямовані на науково-грамотне раціональне освоєння живої природи, на її заощадження і збереження. Біологія (від грец. Bios - життя, логос - поняття, вчення) - наука, що вивчає живі організми. Розвиток цієї науки йшло по шляху послідовного спрощення предмета дослідження. Шлях пізнання - від складного до простого - редукціонізм. Він, доведений до свого логічного завершення, зводить пізнання до вивчення найелементарніших форм існування матерії. Це відноситься до живої і неживої матерії. При такому підході закони природи намагаються пізнати, вивчаючи, замість єдиного цілого, окремі його частини. Головним об'єктом уваги в суспільстві завжди була людина, що представляє невід'ємну частину природи. Сучасність називають століттям біології. Така оцінка ролі біології у житті людства видається виправданою. До теперішнього часу наукою про життя отримані в області вивчення спадковості, фотосинтезу, фіксації рослинами атмосферного азоту, синтезу гормонів та інших регуляторів життєвих процесів. Дослідження в області генної інженерії, біології клітини, синтезі ростових речовин відкривають перспективу заміщення дефектних генів в осіб зі спадковими хворобами, стимуляції відновних процесів, контролю за клітинним розмноженням і, отже, впливу на злоякісний ріст. Біологія відноситься до провідних галузей природознавства. Високий рівень її розвитку служить необхідною умовою прогресу суспільства. Термін «біологія» введений на початку XIX ст. Незалежно Ж.-Б. Ламарком і Г. Тревіранус для позначення науки про життя як особливому явище природи. Його використовують для позначення вивчення груп організмів аж до виду (біологія мікроорганізмів, біологія північного оленя, біологія людини), біоценозів (біологія арктичного басейну), окремих структур (біологія клітини). Сучасна біологія являє комплекс, систему наук. Окремі біологічні науки виникли внаслідок процесу диференціації, поступового відокремлення відносно вузьких областей вивчення і пізнання живої природи. Для з'ясування біологічних основ розвитку, життєдіяльності та екології конкретних представників тваринного і рослинного світу неминуче звернення до загальних питань сутності життя, рівням її організації, механізмом існування життя. Велика роль біології, як природничо-наукової, так і у світоглядній позиції фахівця. Вона вчить розумного і усвідомленому дбайливому відношенню до навколишнього середовища. Історія сучасної біології як науки про життя являє собою ланцюг великих відкриттів і узагальнень, що підтверджують справедливість цієї ідеї і розкривають її зміст. Найважливішим науковим доказом єдності всього живого послужила клітинна теорія Т. Шванна і М. Шлейдена (1839). Відкриття клітинної будови рослинних і тваринних організмів, з'ясування того, що всі клітини (незважаючи на наявні розбіжності у формі, розмірах, деяких деталях хімічної організації) побудовані і функціонують в цілому однаковим чином, дали поштовх виключно плідній вивчення закономірностей, що лежать в основі морфології, фізіології , індивідуального розвитку живих істот. Відкриттям фундаментальних законів спадковості біологія зобов'язана Г. де Фріз, К. Корренсом і К. Гермаку (1900), Т. Моргану (1910-1916), Д. Уотсон і Ф. Крик (1953). Ці закони розкривають загальний механізм передачі спадкової інформації від клітини до клітини, а через клітини - від особини до особини і перерозподілу її в межах біологічного виду. Закони спадковості важливі в обгрунтуванні ідеї єдності орга-ного світу; завдяки їм стає зрозумілою роль таких найважливіших біологічних явищ, як статеве розмноження, онтогенез, зміна поколе-ний. Уявлення про єдність всього живого отримали грунтовне підтвердження в результатах досліджень біохімічних (обмінних, Метабо-вої) і біофізичних механізмів життєдіяльності клітин. Хоча початок таких досліджень належить до II половині XIX ст., Найбільш переконливі досягнення молекулярної біології. Вона стала самостійним на-правленням біологічної науки у 50-ті р.р. ХХ ст., Що пов'язано з описом Д. Уотсоном і Ф. Криком (1953) будови ДНК. Те, що живе на планеті являє собою єдине ціле в історичному плані, обгрунтовується теорією еволюції. Основи її закладені Ч. Дарвіном (1858) і Д. Уоллесом. Свій подальший розвиток, пов'язане з досягненнями генетики та популяційної біології, вона отримала в працях А. Н. Северцова, М. І. Вавілова, Р. Фішера, С. С. Четверкова, Ф. Р. Добжанського, Н. В. Тимофєєва- Фесовского, С. Райта, І. І. Шмальгаузена. Сучасна теорія еволюції звертає увагу на умовність межі між живою і неживою природою, між живою природою і людиною. Результати вивчення молекулярного і атомного складу клітин і тканин, що будують тіла організмів, отримання в хімічній лабораторії речовин, властивих в природних умовах тільки живому, довели можливість переходу в історії Землі від неживого до живого. Значення біології визначається більшою мірою, ніж інші наукові дисципліни, підтверджується єдність і взаємозв'язок об'єктивної реальності, будучи пов'язана сама з іншими науками і життям суспільства. Біологія, як ніяка інша наука, справила революційний вплив на формування і розвиток наукового вигляду світу. Досить нагадати, що саме створення клітинної теорії і дарвінівської теорії еволюції відіграло важливу роль у формуванні адек-ватних поглядів на світ і місце людини в цьому світі. Еволюціонізм - історично перший теоретичний напрям у розвитку антропології. Е. став антропологічної інтерпретацією ідей розвитку і прогресу, що сформувалися в кінці 18 - першій половині 19 ст. в рамках геології (Ч. Лайєла), біології (Ж.-Б. Ламарк, Дарвін), філософії (Дідро, Тюрго, Фергюссон) і соціології (Конт, Спенсер). В основі Е. лежали уявлення про закономірною диференціації загальних форм і про трансформацію простих явищ в складні. В антропологічному контексті це означало постулювання біологічного і психічного єдності людства. З цього положення витікала концепція однолінійного однаковості розвитку культури від простих форм до складних. Культурні відмінності між народами пояснювалися їх приналежністю до різних стадіях історичного прогресу. Метою антропології оголошувалася систематизація культурних явищ у вигляді еволюційних рядів. Базовим прийомом проведення таких побудов ставав порівняльно-історичний метод. Він грунтувався на уявленні про те, що соціокультурні системи сьогодення в різній мірі містять у собі елементи минулих стадій розвитку. Застосування порівняльного методу означало виділення цих елементів і побудова їх в послідовності від простого до складного. Е. сформувався переважно у Великобританії і США, пізніше придбав популярність у більшості європейських країн. Загальновизнаним лідером британського Е. став Тайлор, який сформулював базові теоретичні положення напрямки і його методологію, зокрема концепцію "пережитків" і періодизацію стадій розвитку релігії. Останньою проблемою займався і Д. Леббок, що запропонував більш деталізовану, ніж у Тайлора, схему: від первісного атеїзму через фетишизм, тотемізм і шаманізм до ідолопоклонства і антропоморфізму. Ще одним представником британського Е.-д. Мак-Ленаном була розроблена гіпотеза про походження шлюбних відносин, у тому числі дано пояснення таких феноменів, як екзогамія, поліандрія, жіночий рахунок споріднення, табу інцесту і т.д. Ця гіпотеза була піддана критиці з боку найбільшого представника американського Е. Моргана, який запропонував власну періодизацію розвитку шлюбно-сімейних відносин, а також - найбільш докладну схему розвитку людської культури, засновану на виділенні стрибків у розвитку технології. . В останній третині 19 в. ідеї Е. придбали велику популярність у Франції (Ш. Летурно), Німеччині (О. Пешель, Ю. Ліп-перт), Росії (Ковалевський, Н. Міклуха-Маклай, Н. Хару-зин). На Білорусі інтерпретацією етнографічних матеріалів з позицій методології Е. займалися М. Дов-нар-Запольський та А. Богданович. На рубежі 19-20 вв. Е. поступово втрачає позиції провідного теоретичного напрямку в антропології. Причиною цього стали гранична схематизація і спрощення концепції культурно-історичного процесу, яка не була підтверджена конкретними етнографічними матеріалами. На початку 20 ст. теорії Е. дотримувалися лише окремі дослідники, в тому числі Фрезер. Під впливом розробленої Боасом і його учнями на початку 20 ст. концепції культурного релятивізму на кілька десятиліть в антропології утвердилося вкрай негативне ставлення до теорії раннього Е., подолану тільки в 1960-1970-х у зв'язку з розвитком неоеволюционізм в США. ^ Уявлення про універсальність процесів еволюції у Всесвіті реалізуються в сучасній науці в концепції універсального еволюціонізму. Його принципи дозволяють одноманітно описати величезну різноманітність процесів, що протікають в неживій природі, живій речовині, суспільстві. Концепція універсального еволюціонізму базується на певній сукупності знань, отриманих в рамках конкретних наукових дисциплін, і разом з тим включає до свого складу ряд філософсько-світоглядних установок. Вона належить до того прошарку знання, який прийнято позначати поняттям «наукова картина світу». Універсальний еволюціонізм характеризується часто як принцип, що забезпечує екстраполяцію еволюційних ідей, які отримали обгрунтування в біології, а також в астрономії та геології, на всі сфери дійсності та розгляд неживої, живий і соціальної матерії як єдиного універсального еволюційного процесу. Це дійсно дуже важливий аспект у розумінні універсального еволюціонізму. Але він не вичерпує змісту даного принципу. Важливо врахувати, що сам еволюційний підхід у XX столітті придбав нові риси, що відрізняють його від класичного еволюціонізму XIX століття, який описував швидше феноменологію розвитку, ніж системні характеристики розвиваються об'єктів. Виникнення в 40-50-х роках нашого століття загальної теорії систем і становлення системного підходу внесло принципово новий зміст в концепції еволюціонізму. Ідея системного розгляду об'єктів виявилася вельми евристичною, перш за все, в рамках біологічної науки, де вона привела до розробки проблеми структурних рівнів організації живої матерії, аналізу різного роду зв'язків, як в рамках певної системи, так і між системами різного ступеня складності. Системний розгляд об'єкта передбачає, перш за все, виявлення цілісності досліджуваної системи, її взаємозв'язків з навколишнім середовищем, аналіз в рамках цілісної системи властивостей складових її елементів і їх взаємозв'язків між собою. Як зазначає М.М. Моїсеєв, сьогодні ми уявляємо собі процеси еволюції, самоорганізації матерії ширше, ніж за часів Дарвіна, і поняття спадковості, мінливості, відбору набувають для нас інше, більш глибокий зміст. З його точки зору, все, що відбувається у світі, дію всіх природних і соціальних законів можна уявити як постійний відбір, коли з мислимого вибирається можливе. У цьому сенсі всі динамічні системи мають здатність «вибирати», хоча конкретні результати «вибору», як правило, не можуть бути передбачені заздалегідь. М.М. Моісеєв вказує, що можна виділити два типи механізмів, які регулюють такий «вибір». З одного боку, адаптаційні, під дією яких система не набуває принципово нових властивостей, а з іншого, так звані біфуркаційні, пов'язані з радикальною перебудовою системи. Але крім цих механізмів для пояснення самоорганізації необхідно виділити ще одну важливу характеристику спрямованості самоорганізованих процесів, яку М.М. Моісеєв позначає як принцип економії ентропії, що дає «перевагу» складним системам перед простими. Цей принцип звучить так: якщо в даних умовах можливі декілька типів організації матерії, що не суперечать законам збереження і іншим принципам, то реалізується і збереже найбільші шанси на стабільність і подальший розвиток саме той, який дозволяє утилізувати зовнішню енергію в найбільших масштабах, найбільш ефективно. Формування самоорганізованих систем можна розглядати в якості особливої ​​стадії розвитку об'єкта, свого роду «синхронний зріз» деякого етапу його еволюції. Сама ж еволюція може бути представлена ​​як перехід від одного типу самоорганізованої системи до іншого («діахронний зріз»). У результаті аналіз еволюційних характеристик виявляється нерозривно пов'язаним з системним розглядом об'єктів. Універсальний еволюціонізм як раз і є з'єднання ідеї еволюції з ідеями системного підходу. У цьому відношенні універсальний еволюціонізм не тільки поширює розвиток на всі сфери буття, але долає обмеженість феноменологічного опису розвитку, пов'язуючи такий опис з ідеями і методами системного аналізу.В обгрунтування універсального еволюціонізму внесли свою лепту багато природничих дисциплін. Але визначальне значення в його затвердження як принципу побудови сучасної загальнонаукової картини світу зіграли три найважливіші концептуальних напрями в науці XX століття: по-перше, теорія нестаціонарного Всесвіту, по-друге, синергетика, по-третє, теорія біологічної еволюції і розвинута на її основі концепція біосфери і ноосфери.

mir.zavantag.com

Мовна картина світу - Gpedia, Your Encyclopedia

Мо́вна карти́на сві́ту (також мовна концептуалізація світу) — сукупність уявлень про світ, що історично склалася у свідомості мовного колективу, цілісний образ світу, у формуванні якого беруть участь всі сторони психічної діяльності людини. Це концептуалізація світу, вміщена у мові.[1] В мовній концептуалізації мова йде про якійсь-то уявлення про світ, властиві носіям мови і культури, і сприймаються ними як щось самоочевидне.[2] Ці уявлення знаходять відображення у семантиці мовних одиниць так, що оволодіваючи мовою і, зокрема, значенням слів, мовець одночасно зживається з цими уявленнями, а будучи властивими (або хоча б звичними) всім носіям мови, вони виявляються визначальними для ряду особливостей культури, яка користується цією мовою.[2] Таке уявлення про мовну концептуалізацію світу постає від ідей Гумбольта, і отримує своє вираження в рамках відомої гіпотези Сепіра-Уорфа.[2]

Картина світу — це сукупність світоглядних знань про світ, котра сформована в процесі оцінювання суб’єктом результатів пізнання навколишньої дійсності.[3] Суб’єкт формує для себе картину світу, виходячи з власного відчуття, сприйняття, уявлення, форм мислення та самосвідомості. І ця картина світу не може не відображатись за допомогою мовної картини світу, в якій в свою чергу проступатиме національна мовна картина.[4] Мовна картина світу — це результат певного способу відбиття реальності у свідомості людини через призму мови та національних, історико-культурних особливостей її носіїв.[5] Картина світу будується на відчуттях, уявленнях, сприйнятті й мисленні людини, диктує норми поведінки, систему цінностей, які впливають на формування й узагальнення понять.[5]

Мовна картина світу — історично сформована в повсякденному пізнанні спільноти та відображеною в мові сукупністю уявлень про світ, певним способом відображення і концептуалізації дійсності крізь призму культурно-національних особливостей, притаманних певному мовному колективу; інтерпретація навколишнього світу за національними концептуально-структурними канонами відображення дійсності у свідомості етносу, які засвоюються дитиною у процесі її соціалізації.

Мова — це основна складова культури і водночас її знаряддя. Культура народу вербалізується у мові, а мова відображає ключові концепти культури, відтворючи їх у словах. Таким чином, мова створює суб'єктивний образ об'єктивного світу. Мовна картина світу антропоцентрична за своєю суттю і відбиває не лише образ світу сам по собі, а й фіксує правила орієнтації людини у світі, задає стереотипи сприйняття.[5] В мові відображено накопичений досвід людства, вона виступає «ментальним дзеркалом» національно-культурних цінностей.[6][7] Завдяки мові людина виражає і пізнає саму себе, репрезентуючи етнічну самосвідомість. Мова — втілення досвіду в ході історичного розвитку нації, служить визначенням культурно-національної унікальності етносу.[8]

Мова — механізм дуже тонкий. Ми не лише вживаємо готовий мовний продукт, а й творимо його.[9] До слововживання потрібно ставитися дуже уважно. Від мови залежить мислення людини, її світосприйняття, поведінка.[9] Важливо знаходити не лише текстуально правильний відповідник слова, але й враховувати асоціації, які воно викликає. Насичення мови канцеляризмами, іншомовними та безкореневими словами, лексичними новотворами, семантичними неологізмами, реанімованими архаїзмами, перифразами, крилатими висловами тощо — це не засмічення мови, не вияв браку культури, це необхідна частина маніпулювання свідомістю.[9] Проте, утворення нових слів також відбувається у залежності від реального стану екстралінгвальної дійсності.[10]

Історія визначення та виникнення поняття

Вперше поняття «картина світу» було впроваджено на початку ХХ ст. фізиком Г.Герцем стосовно фізичної картини світу. Крім фізичної картини світу, говорять також про мовну, біологічну, філософську картини світу.

Поняття мовної картини світу пов'язано з ім'ям В. фон Гумбольдта та його ідеєю антропоцентричності мови. Пізніше це поняття було розвинене неогумбольдтіанцями (Вайсгербер). Значний вклад належить американським етнолінгвістам Е.Сепіру та Б.Уорфу, які створили гіпотезу мовної відносності. Серед українців провідна роль належить О.О.Потебні, який розвивав етнолінгвістичні ідеї у вітчизняній науці.[11]

Термін «мовна картина світу» був введений Л.Вайсгербером.

Людина як суспільна істота не може існувати поза суспільством, а отже і усвідомлювати себе поза ним. Мова виступає елементом, що поєднує людину з тим, що її оточує, з ментальністю суспільства, нації, не тільки на сучасному етапі існування, але й залучає її до історичного минулого.

Існують три рівні мовних картин світу:

У межах мовної картини світу важливим є поняття стереотипу.

Феномен, який у наш час розуміють як мовну картину світу, і явища, пов'язані з ним, вивчалися філософами та мовознавцями з часів Арістотеля, проте цей концепт був усвідомлений значно пізніше. Концепт «мовна картина світу» бере початок від ідей Вільгельма фон Гумбольдта і неогумбольтіанців (Л.Вайсгербер та ін.) про внутрішню форму мови, з одного боку, та ідей американської етнолінгвістики, зокрема гіпотези лінгвістичної відносності Сепіра-Уорфа,- з іншого. [4] Для Вільгельма фон Гумбольдта мова — це світогляд, що визначає людську діяльність. Мова живе ніби-то самостійним життям, підкорюючи собі людину. «Кожна мова викреслює навколо народу, якому вона належить, коло, за межі якого можна вийти лише в тому випадку, якщо вступаєш в інше коло». [Семчинський С. В. Загальне мовознавство. Київ: Вища школа, 1988. — 327] Першим впровадив концепт «мовна картина світу» до наукового обігу послідовник Вільгельма фон Гумбольдта — німецький вчений Л.Вайсгербер. Згідно з його концепцією мова перетворює навколишній світ у ідеї. Мова — це безперервна діяльність, яка визначає спосіб сприйняття людиною дійсності. Мови різних народів — це різні картини всесвіту, зумовленні відмінностями «національного духу» цих народів. Вайсгербер підкреслює суб'єктивний підхід людини до пізнання об'єктивної реальності. Людина спроможна пізнати лише те, що створює її мова. І в цьому випадку, як бачимо, мова ототожнюється з мисленням і відривається від матеріального світу. Визнаючи заслуги Л.Вайсгербера як засновника теорії, сучасні науковці все ж не згодні з ідеєю щодо неподоланності влади мови над людиною, і вважають, що, хоча мовна картина світу накладає серйозний відбиток на особистість, дія її сили не є визначальною. Е.Сепір та його учень Б.Уорф сформулювали теорії про лінгвістичну відносність. У цій теорії йдеться про те, що процеси сприйняття і мислення людини зумовлені етноспецифічними особливостями мови. За цією теорією навколишня дійсність — це безладний потік різноманітних вражень, закон і порядок у який вносить мова. Але у кожної мови свої власні форми, тому й дійсність уявляється по-різному людям, які розмовляють різними мовами. Таким чином, мова виступає як спеціальна система організації людського досвіду, вона, образно кажучи, є «тими окулярами крізь які людина бачить світ». Звідси робиться узагальнення, що й логіка не відбиває дійсності, а залежить цілком від мови, тому, натякає Уорф, якби Ньютон говорив не англійською мовою, а мовою індійців хопі, його концепція всесвіту мала б зовсім інший вигляд, бо в мові хопі система мовних значень цілком відрізняється від тієї, яка спостерігається у мовах так званого середньоєвропейського стандарту. [Семчинський С. В. Загальне мовознавство. Київ: Вища школа, 1988. — 327]

Вивченням мовної картини світу займалося багато дослідників, серед яких, крім названих, слід відзначити Ю.Апресяна, А.Вежбицьку, А.Залізняк, І.Левонтіну та ін. [5]

Сутність мовної картини світу

Уявлення про мовну картину світу узагальнено виклали Ю.Апресян та його послідовники. Коротко їх можна викласти так: кожна природна мова відображає певний спосіб сприйняття і організації світу. Репрезентовані у мові значення складаються в певну єдину систему поглядів, яка є обов'язковою для всіх носіїв мови і є мовною картиною спільноти; властивий мові погляд на світ є частково універсальним, частково національно специфічним, так що носії різних мов можуть бачити світ дещо по-різному, крізь призму своїх мов; мовна картина світу є «наївною» в тому сенсі, що в багатьох деталях відрізняється від наукової картини світу, проте ці деталі є не менш складними і цікавими, ніж наукові; у наївній картині світу можна виділити наївну геометрію, наївну фізику, наївну етику, наївну психологію тощо. З їх аналізу можна формувати уявлення про основи існування певної культури, спільноти. Викладене є розвитком думки Вільгельма фон Гумбольдта і Л.Вайсгербера. Зокрема, В.фон Гумбольдт відзначав різницю між поняттями «проміжний світ» і «картина світу» так: у першому понятті, на його думку, йдеться про статичний продукт мовної діяльності, що визначає сприйняття дійсності людиною; одиницею його є «духовний об'єкт» — поняття, а в іншому — про рухливу, динамічну сутність, яка утворюється шляхом мовних втручань у дійсність. На думку Л.Вайсгербера, між людиною і дійсністю перебуває світ мислення, що є посередником, і мова, в якій репрезентований цей світ."Рідна мова, — писав він, — створює основу для спілкування у вигляді вироблення схожого у всіх його носіїв способу мислення. Причому і уявлення про світ, і спосіб мислення — результати процесу світоутворення, який постійно відбувається у мові, пізнання світу за допомогою специфічних засобів даної мови в даному мовному співтоваристві".[6] Актуальним є також питання про співвіднесеність мовної картини світу і концептуальної картини світу. Вчені дійшли висновків, що ці терміни не є тотожними, так само як і мислення не дорівнює мові. Окрім вербального людина має образне мислення. Часто трапляється так, що певні образи не мають відповідної зовнішньої форми (наприклад, назви пальців на ногах у російській, українській, німецькій та у багатьох інших європейських мов, та це не означає, що ми не розуміємо, що це таке), бо в цьому не було потреби, або ж тому, що цей образ не є ще відкритим для людини, тобто, як нам відомо, є ще багато речей, які людина не пізнала і не відкрила за допомогою науки, але ці речі існують у її свідомості у вигляді образів. Тільки коли наш інтерес спрямований на певний образ, цей образ виходить з «темряви» нашої свідомості і потрапляє до мовної картини світу, тобто тоді, коли він отримує мовне пояснення. [7]

Мовна картина світу як новий напрям в лінгвістиці

Вивченням мовної картини світу окремого народу, а також проведенням порівняльних досліджень кількох мов, займаються нині такі науки як етнолінгвістика, соціолінгвістика, психолінгвістика та інші. Це новий і перспективний напрям у розвитку мовознавства, що застосовує комплексний підхід до вивчення мови та її внутрішньої форми, поєднує в собі методи, властиві кільком наукам (лінгвістиці, фольклору, етнографії, психології тощо), — і внаслідок цього ми маємо новий погляд на традиції народу, специфіку його мови та мислення. Розгорнуте уявлення про мовну картину світу та її роль у соціальному пізнанні та поведінці виникає тільки всучасності, відзначає М. О. Шигарєва, яка пов'язує це явище зі зростанням ролі мас в історії, підвищенням значення ідеології в управлінні масами, виділенні індивідуальної масової людини і пропонує розглядати мовну картину світу у варіантах загального (національна мова і, відповідно, національно-мовна картина світу), окремого (мовлення соціальної групи), одиничного (мовлення особистості). Таким чином, мовознавці виділяють три рівні мовних картин світу: на рівні ідіолекту, діалекту та узусу (мови). Для дослідження мовних картин світу М. П. Кочерганом був запропонований зіставно-типологічний метод, а серед найперспективніших рівнів їх дослідження він визначає лексико семантичний. Л. А. Лисиченко приділила увагу структурі мовної картини світу, яку вона представляє у вигляді поля з ядром — мовцем — і периферією — мовним колективом. А. С. Зеленько звернув увагу на необхідність розрізнення мовних картин світу в когнітивній лінгвістиці, виокремлюючи повсякденно-побутову, міфологічно-релігійну, художню та наукову картини світу. [8] На сьогодні цей напрям важається новим і перспективним у розвитку мовознавства.

Дослідники

Питанням мовної картини світу займалися Ю. Д. Апресян, Н. Д. Арутюнова, А.Вежбицька, Ю.Степанов, Г.Брутян, Н.Сукаленко, І. Б. Лєвонтіна та ін. Сьогодні науковцями активно розробляється ідея відтворення картини світу на засадах аналізу специфічних лінгвістичних, культурологічних, семіотичних концептів мови у галузі міжкультурної комунікації.

Характеристики МКС

Л.Вайсгребер виділяє такі основні характеристики мовної картини світу[12]:

1. МКС — це система всіх можливих змістів: духовних, які визначають своєрідність культури і менталітету окремої мовної спільноти, і мовних, які визначають існування і функціонування самої мови.
2. МКС, з одного боку, є наслідком історичного розвитку етносу і мови, а з іншого боку, є причиною своєрідного шляху їхнього подальшого розвитку.
3. МКС чітко структурована і в мовному вираженні є багаторівневою. Вона визначає набір звуків і звукових сполук, особливості побудови артикуляційного апарату носіїв мови, просодичні характеристики мовлення, словниковий склад, словотворчі можливості мови, синтаксис словосполучень та речень, а також пареміологічний запас.
4. МКС мінлива у часі, як будь-який «живий організм», піддається розвитку, тобто у вертикальному (діахронічному) сенсі вона на кожному етапі свого розвитку нетотожна сама собі.
5. МКС створює однорідність мовної сутності, і сприяє закріпленню мовної, а отже і культурної, її своєрідності бачення світу і його позначення засобами мови.
6. МКС існує у певній однорідній самосвідомості мовної спільноти і передається наступними поколіннями завдяки певному світобаченню, правилам поведінки, способу життя, закарбовані засобами мови.
7. Картина світу будь-якої мови є тією силою, яка формує уявлення про навколишній світ за допомогою мови, як «проміжного світу» носіїв цієї мови.
8. МКС конкретної мовної спільноти і є її загальнокультурним надбанням.

Уявлення про МКС за Ю. Д. Апресяном

Кожна природна мова відбиває певний спосіб сприйняття й організації (=концептуалізації) світу. Висловлені у ній значення складаються в якусь єдину систему поглядів, свого роду колективну філософію, яка нав'язується як обов'язкова всім носіям мови. Властивий певній мові спосіб концептуалізації дійсності почасти універсальний, почасти національно специфічний, тому носії різних мов можуть бачити світ дещо по-різному, через призму своїх мов. З іншого боку, мовна картина світу є «наївною» в тому сенсі, що в багатьох істотних відносинах вона відрізняється від «наукової» картини. При цьому відображені в мові наївні уявлення зовсім не примітивні: у багатьох випадках вони не менш складні і цікаві, ніж наукові. Такими є, наприклад, уявлення про внутрішній світ людини, які відображають досвід поколінь протягом багатьох тисячоліть і здатні служити надійним провідником у цей світ. У наївній картині світу можна виділити наївну геометрію, наївну фізику простору і часу, наївну етику, психологію тощо[13]

Слід зазначити, що обидві картини світу (концептуальна та мовна) взаємопов'язані, хоч і мають певні відмінності. Тлом концептуальної моделі світу є інформація, що подається в поняттях, тоді як головними у мовній моделі є знання, закріплені за одиницями конкретних мов. Концептуальна модель організована за законами фізичного світу, що робить її багатшою та цікавішою, мовна ж — за законами мови. Концептуальна модель світу — універсальна, впорядкована, характеризується стійкістю та системністю, мовна — фрагментарна, більш рухома, відображає постійні зміни в довкіллі. Торкаючись загальних рис, зазначимо, що обидві моделі є способом існування лексики у свідомості носія і допомагають у відтворенні цілісної картини світу. [9]

Картина світу англомовного суспільства XX-ХХІ ст/

Картина світу англомовного суспільства кінця XX – початку ХХІ століття охоплює когнітивні категорії, які найінтенсивніше поповнюються новою лексикою, котрі належать до базових і складають підґрунтя концептуальної моделі світу в цілому, а також ті, які виявляються найважливішими для діяльності людини в певний період.[10] Інакше кажучи, утворення нових слів відбувається також у залежності від реального стану екстралінгвальної дійсності. Найбільший пласт нової лексики охоплює категорія «Людина». Це є свідченням того, що когнітивна діяльність останньої має яскраво виражений антропоцентричний характер.

Примітки

1. ↑ [1], Вардзелашвили Ж. Метафорические номинации в языковой картине мира
2. ↑ а б в Зализняк Анна А., Левонтина И. Б., Шмелев А. Д. Ключевые идеи русской языковой картины мира: Сб. ст. — М.: Язык славянской культуры, 2005. — 544 с. — (Язык. Семиотика. Культура) ISBN 1727-1630. ISBN 5-94457-104-7.
3. ↑ Гадамер Г. Г. Актуальность прекрасного, Искусство – М., 1991 (с.:21)
4. ↑ Р.С. Колесник, Перекладач у тривимірному світі художнього твору // Мовні і концептуальні картини світу Збірник наукових праць. — 2009, Вип. 26, ч.2
5. ↑ а б в Н.В. Іваненко, Національна мовна картина світу засобами вираження моральних цінностей (на матеріалі англійської та української мов) // Мовні і концептуальні картини світу Збірник наукових праць. — 2009, Вип. 26, ч.1
6. ↑ Постовалова В.И. Существует ли языковая картина мира? // Язык как коммуникативная деятельность человека. – М.: Наука, 1987. – С. 67-79.
7. ↑ Привалова И.В. Отражение национально-культурных ценностей в парамеологическом фонде языка // Язык, сознание, коммуникация: Сб. науч. статей / Отв. ред. В.В.Красных, А.И.Изотов. – М.: МАКС Пресс, 2001. – Вып. 18. – С. 10-16.
8. ↑ Santas G. Plato on Love, Beauty and the Good / The Greeks and the Good Life / ed. by D. Depew. – Fullerton: California State University, 1980. – P. 33-68
9. ↑ а б в Г.В. Боярко, Г.П. Проценко ЗМІ: Засіб подання інформації чи маніпуліції? // Мовні і концептуальні картини світу Збірник наукових праць. — 2009, Вип. 26, ч.1
10. ↑ а б О.В. Арделян, Сленгова лексика мікрополя «людина» у сучасному мовленні американців як об’єкт лінгвокультурологічного дослідження // Мовні і концептуальні картини світу Збірник наукових праць. — 2009, Вип. 26, ч.1
11. ↑ [2], Воротников Ю. Л. «Языковая картина мира»: трактовка понятия
12. ↑ Вайсгербер Й. Л. Язык и философия// Вопросы языкознания, 1993. № 2,
13. ↑ [3]

Джерела

1. http://www.krugosvet.ru/enc/gumanitarnye_nauki/lingvistika/YAZIKOVAYA_KARTINA_MIRA.html
2. Косенко О. С. Мовна картина світу http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Fkzh/2010_34/Kosenko.pdf
3. Воротников Ю. Л. «Языковая картина мира»: трактовка понятия http://www.zpu-journal.ru/gum/new/articles/2007/Vorotnikov/
4. Лукаш Г. П. Картина світу як об'єкт вивчення лінгвокультурології http://ntsa-ifon-npu.at.ua/blog/kartina_svitu_jak_ob_ekt_vivchennja_lingvokulturologiji/2010-11-15-186
5. Вардзелашвили Ж. Метафорические номинации в языковой картине мира http://vjanetta.narod.ru/bakan2.html
6. Сукаленко Н. И. Отражение обыденного сознания в образной языковой картине мира. Киев: Наукова думка, 1992. 164 с.
7. Вайсгербер Й. Л. Язык и философия// Вопросы языкознания, 1993. № 2
8. http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Gileya/2011_47/Gileya47/F31_doc.pdf
9. Семчинський С. В. Загальне мовознавство. Київ: Вища школа, 1988. — 327
10. http://www.classes.ru/grammar/147.Potebnya/source/worddocuments/viii.htm
11. http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Fkzh/2010_34/Kosenko.pdf
12. [10]
13. Кононенко І.В., Національно-мовна картина світу: зіставний аспект // «Мовознавство», 1996, № 6, с.39-46. ISSN 0027-2833.

Див. також

www.gpedia.com

Наукова картина світу. Що таке наукова картина світу

  

 

Концепції сучасного природознавства Розділ: Підручники

 

Що таке «наукова картина світу»?

 

Що таке «наукова картина світу»? Наукова картина світу - це цілісна система уявлень про загальні властивості і закономірності природи, що виникає в внаслідок узагальнення та синтезу основних природничо-наукових понять, принципів, методологічних установок. Розрізняють загальнонаукову картину світу, картини світу наук, близьких за предметом дослідження (наприклад, природничо-наукова картина світу), картини світу окремих наук (фізична, астрономічна, біологічна та ін). В структурі наукової картини світу можна виділити два головних компонента: понятійний і чуттєво-образний. Понятійний представлений філософськими категоріями (матерія, рух, простір, час і ін) і принципами (матеріальної єдності світу, загального зв'язку і взаємообумовленості явищ, детермінізму та ін), загальнонауковими поняттями і законами (наприклад, закон збереження і перетворення енергії), а також фундаментальними поняттями окремих наук (поле, речовина, Всесвіт, біологічний вид, популяція та ін). Чуттєво-образний компонент наукової картини світу - це сукупність наочних уявлень про тих чи інших об'єкти та їх властивості (наприклад, планетарна модель атома, образ Метагалактики у вигляді розширюється сфери та ін). Головна відмінність наукової картини світу від ненаукових картин світу (наприклад, релігійної) полягає в тому, що наукова картина світу будується на основі певної фундаментальної наукової теорії, яка служить обґрунтуванням цієї картини світу. Наукова картина світу як форма систематизації знання відрізняється від наукової теорії. Якщо наукова картина світу відображає об'єкт, відволікаючись від процесу отримання знання, то наукова теорія містить у собі не тільки знання про об'єкт, але і логічні засоби перевірки істинності. Наукова картина світу грає евристичну роль у процесі побудови приватних наукових теорій.

 

ЗМІСТ: Концепції сучасного природознавства

 

Дивіться також:

 

Слід також відзначити, що у формуванні наукової картини світу...

Таке взаємовідношення знаходить своє вираження перш всього в поняття "наукова картина світу", під якою розуміються загальні знання про світі...

 

НОВИЙ ЧАС. Картини світу Нового часу

Революція в науці другої половини XVII ст. створила природничо-наукову картину світу. Ця революція висловилася в якісному зростанні достовірності, точності...

 

...і реляційної. Простір і час в науковій картині світу.

Але в своїх наукових працях, розмірковуючи про просторі і часу, НьютонЭтот перехід змусив вчених відмовитися від панувала в природознавстві з XVII ст. картини світу як...

 

Світогляд, категорії філософії і наукова картина світу....

Світогляд - це спосіб духовно-практичного освоєння світу людиною в єдності його теоретичного і практичного ставлення до дійсності.

 

Нільс Бор. ЕЛЕКТРОМАГНІТНА КАРТИНА СВІТУ. ЗВ'ЯЗОК НАУКИ...

Власне кажучи, зміна картин світу і складає головний зміст тієї наукової революції, яка відбувається протягом більш або менш тривалого часу.

 

Раціональна і реальна картина світу. Наукове сприйняття світу. Світ...

Ґрунтуючись на науковому сприйнятті світу, багато переконані, що навколишній світ підпорядковується раціональному анализу.В вузькому сенсі слова «моя картина світу», «мій світогляд»...

 

Сутність наукової форми пізнання та системного півкроку. Пізнання...

...світі, їх систематизація, на основі чого можливо побудова образу світу (так звана наукова картина світу) і визначення способів взаємодії зі світом (науково...

 

...і теорія. Філософська ідея матеріального єдності світу....

Наукова картина світу володіє більшою спільністю, ніж теоретичні схеми конкретних природно-наукових тверджень.

 

Мах. Теза Маха. Ставлення Ейнштейна до філософії Маха. Пуанкаре

Чи пов'язана з ним філософська позиція Маха? Однозначної зв'язку тут немає; більш того, картина взаємодіючих тіл в якості наукової картини об'єктивного світу...

 

ВІЗАНТІЯ. Візантійська картина світу

В результаті пристрасної полеміки формується візантійська богословсько-філософська картина світу, що стала синтезом двох напрямків...

 

bibliograph.com.ua

---

• 
  Мандариновое дерево картина
• 
  Картина про котят
• 
  Картина меняющая изображение
• 
  Картина золотой лев
• 
  Весна священная картина
• 
  Картина электрический камин
• 
  Снегурочка врубеля картина
• 
  Картины андрей карташов
• 
  Картина аврора крейсер
• 
  Художник никонов картины
• 
  Весна последняя картина