Музей ЧерномырдинаШедеври улюбленої художниці Пікассо – Катерини Білокур. Картина білокур сніданок
Творчість Катерини Білокур (1900 - 1961) – Національний музей українського народного декоративного мистецтва
Ім'я Катерини Білокур, самобутньої художниці з народу, яка в своїх чудових полотнах втілила невмирущу красу живописної української природи, назавжди вписалося в історію народного мистецтва.
Життєвий і творчий шлях К.В. Білокур був нелегким. Народилася вона 7 грудня 1900 року в селі Богданівці Пирятинського повіту (Полтавщина) нині Яготинський район Київської області) в бідній селянській родині. Безрадісно пройшли її дитячі та юнацькі роки. Читати і писати вона навчилася по букварю, який хтось їй подарував. "На цьому моя освіта початкова, середня і вища закінчилася" - з сумом писала Катерина Білокур, згадуючи своє нелегке минуле.
Проте незвичайна пристрасть до знань, до книги відіграла важливу роль в її самоосвіті. На початку 20-х років, спілкуючись з богданівським вчителем Іваном Григоровичем Калитою, який дозволив їй користуватися бібліотекою, дізнається вона про "чарівне слово - художник". З цього часу потай від усіх Катерина почала свої перші студійні роботи вуглем на клаптиках домашнього полотна.
1924 року Білокур подає документи у Миргородський художньо-керамічний технікум, де їй відмовили за браком освіти.
1928 року Катерина Білокур вдруге намагається вступити вже до Київського театрального технікуму, але їй знову відмовили з тих же причин.
Проте впевнившись, що без освіти їй вступити до жодного спеціального учбового закладу, вона вирішує опанувати художню майстерність самостійно. Самотужки й послідовно вона проникає в складний творчий процес, відкриваючи для себе таємницю техніки.
Так, наприклад. Довгий час художниця не ґрунтувала полотна, внаслідок чого її твори темніли, втрачали свій справжній колір. Треба було переписувати роботу, щоб відновити силу кольору, на що втрачалося багато часу й зайвої праці. Нарешті вона приходить до висновку, що перш ніж приступати до малювання, полотна необхідно заґрунтувати. Але не знаючи існуючих засобів ґрунтовки, художниця покривала полотно кілька разів сумішшю фарб певних кольорів, одноразово створюючи потрібний фон майбутнього твору.
Самостійним був і метод писання картин. К.В.Білокур не робила ескізів до своїх картин і не писала етюдів, і навіть не наносила на полотно контуру майбутньої композиції. По зафарбованому полю вона відразу ж писала деталь за деталлю, у відповідності до задуму. Це прийом, властивий всім народним майстрам і недосяжний для художників професійного станкового живопису.
В методі створення картин у К.Білокур була ще одна риса, яку слід особливо підкреслити. Під час роботи вона користувалась мольбертом, а не знала муштабеля, і навіть великі роботи вона писала тонесеньким пензликом. Найцікавішим було те, що писала вона картини не в приміщенні, а на повітрі, весь час переносячи мольберт з місця на місце. Так поволі заповнювалося все полотно написаними з натури мотивами у відповідності до заздалегідь продуманої до деталей композиції.
Друга половина 30-х та початок 40-х років - результативний період у творчості Катерини Білокур. Саме тоді художниця знаходить свій жанр, поступово опановує техніку живопису й художню майстерність.
Одна з перших робіт цього періоду "Квіти за тином" свідчить про неабияке обдарування художниці, по великі творчі можливості. Назва "Квіти за тином" цілком визначає зміст картини. Цій картині не можна знайти нічого рівного в українському народному живописі; вона надзвичайно своєрідна і з боку загальної побудови і трактування форм. "Квіт за тином" дивують красою. У цій роботі всю увагу авторка зосереджує на відтворенні кожної квіточки, кожної деталі, вміло організовує оточення, освітлення, успішно домагається правдивого кольорового рішення і композиційної довершеності.
"Портрети племінниць" також виразно визначає своєрідне творче спрямування народної майстрині, особливий, властивий лише їй стиль. Так само, як і в картині "Жоржини", спостерігаємо безпосередність у виборі теми, довершеність рисунка. За сюжетом ці порівняно прості, а воднораз змістовні полотна глибоко розкривають довколишню дійсність.
У подальшому житті Катерини Білокур значну роль відіграли Полтавський обласний та Київський центральний будинки народної творчості.
1940 року спочатку на обласній виставці в Полтаві, а потім на республіканській - у Києві експонуються її роботи. Її полотна на виставці викликали подив: величезне захоплення і фахівців, і громадськості. Це була найвища нагорода для Катерини Білокур. Звідтоді вона вирішує цілком присвятити своє життя мистецтву.
Постійно шукаючи, вона неухильно розвиває своєрідні прийоми в техніці живопису, малюнка, вдосконалює професійну майстерність. В картині "Польові квіти" відчувається вже шукання і смислового і композиційного центру. Саме завдяки цьому в картині не багато квіток, кожна з яких може розглядатися окремо. А великий килим вкритий мініатюрними зображеннями найрізноманітніших польових квітів. Всі зображальні засоби - чіткість композиції, теплий колорит, легку прозорість фарб - художниця підпорядкувала розкриттю вимереженою фантазією образу, який хоче осягнути.
Під час Великої Вітчизняної війни К.В. Білокур майже не працювала. Але вже у перші післявоєнні роки з'являються такі видатні твори як "Буйна" та "Декоративні квіти".
На першому плані картини "Буйна" (тобто буйна рослинність) намальовано тин, за тином буйні квіти. Тут Білокур намагається показати простір, подавши на першому плані великі, а на другому менші розміром квіти; вона ввела в картину і відчуття глибини, зобразивши крупніші квіти на ясному жовтогарячому тлі, а найголовніше - жовтяве поле вона дала не рівною плямою, а розкидала його так, що створилося враження, ніби вітер роздмухав полум'я. Пляма дуже динамічна, вона сприймається як невгамовна сила.
Саме тому, що на ній в різних ракурсах вміло розкидані червоні квіти та зелене листя, і створюється враження невгамовного, буйного цвіту. Це глибоко емоційна картина: в ній багатий зміст і висока декоративність складають єдине ціле. За цим же композиційним принципом побудоване й "Декоративне панно".
Два роки наполегливої праці принесли дуже цікавий твір "Колгоспне поле", чудовий своєю художньою мовою. Тут спостерігається певний нахил до просторового рішення. Але головним все ж таки залишається багатство рисунка, форм і кольору.
В п'ятидесяті роки Катерина Білокур звертається до такого жанру живопису, як натюрморт; це ціла наука довершених мистецьких творів.
Натюрморти К.Білокур захоплюють філософічним осмисленням життя. Зображені на них квіти, овочі, предмети побуту, завдячуючи обраній художній мові, перевтілюють у поетичні пісні природи, на символи краси.
Тут як завжди у художниці і чіткий, досконалий рисунок, і уміле володіння кольором. В творах домінують м'які кольорові переходи. Їм чужі різкі контрасти світла й тіні, суміш багатьох фарб. Вдало дібрані кольорові співвідношення, підкреслена кольорова насиченість основних компонентів композиції забезпечують гармонійність робіт.
1955 Спілка художників України направляє цілу групу видатних майстрів народного мистецтва до Будинку творчості на хутір Шевченко. До складу цієї групи увійшла і Катерина Білокур.
Двомісячне перебування серед художників сприяло розширенню діапазону творчості К. Білокур. Вона почала ретельно вивчати графічні техніки.
Твори Катерини Білокур, виконані аквареллю і олівцем, розкривають багатогранність таланту народної художниці. Прозорими чистими фарбами вона передає характерні прикмети богданівських краєвидів. Художниця тонко й вільно володіє технікою акварельного письма.
Залишила Катерина Білокур і автопортрети, виконані олівцем. В них художниця зуміла передати головне, що має бути в портретних зображеннях - характер, настрій.
9 червня 1961 року талановитої художниці не стало. Але пам'ять про неї живе в її чудових творах, що зберігаються в різних музеях України, в експонатах меморіального музею, який відкрито в Богданівці 1977 року.
Шанування пам'яті видатної народної майстрині є й встановлення державної премії ім. К.В.Білокур, якою з 1990 року нагороджують найталановитіших народних майстрів.
Наші координати: 01015, Київ, вул. Лаврська, 9, корпус 2
(територія Національного заповідника «Києво-Печерська лавра»)
e-mail: [email protected]
тел.: 280-36-93; (068) 778-02-70; (066) 675-72-68
www.ukrmuzey.com
Шедеври улюбленої художниці Пікассо - Катерини Білокур
Картини українки Катерини Білокур відомі не тільки українцям, а й поціновувачам мистецтва зі всього світу. Майстриня “наївного мистецтва” стала першою жінкою, про шедеври якої дізнався весь світ. Її картини сварили, ними захоплювалися, але жодного роботи Білокур не залишали байдужим.
Depo.ua пропонує дізнатися трохи більше про нашу талановиту співвітчизницю та подивитися на картини, які підкорили багатьох досвідчених художників.
Три картини Білокур — “Цар-Колос”, “Берізка” і “Колгоспне поле” були включені до експозиції радянського мистецтва на Міжнародній виставці в Парижі (1954). Тут їх бачить Пабло Пікассо і висловлює думку, яка стала відомою на весь світ.
“Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ”.
КАРТИНИ
ЦІКАВІ ФАКТИ
Шість жоржин на картині “Колгоспне поле” Білокур малювала три тижні
Довгий час художниця не ґрунтувала полотна, внаслідок чого її твори темніли, втрачали свій справжній колір.
Перші картини малювала вугіллям на клаптиках тканини
Малювала картини не в приміщенні, а на повітрі, весь час переносячи мольберт з місця на місце. Так поволі заповнювалося все полотно написаними з натури мотивами у відповідності до заздалегідь продуманої до деталей композиції
Окрім квітів Катерина Білокур малювала пейзажі та портрети
На честь художниці поставили балет “Катерина Білокур”
Декілька разів зверталася до сюжету лелеки, котрий приносить дитину, але відмовилася від цієї ідеї через подив і нерозуміння оточуючих, котрі чекали від неї лише квітів
Сама робила пензлі — вибирала з котячого хвоста волосини однакової довжин
Є представницею так званого “наївного мистецтва” — групи художників, що не здобули академічної освіти, проте стали частиною загального художнього процесу.
Довідка. Катерина Білокур народилася 7 грудня у 1900 році на Полтавщині, нині Київська область. Родина майбутньої художниці хоч і була дуже бідна, але Катерина самостійно вивчила літери по букварю і навчилася читати.
Згодом їй дозволили користуватися місцевою бібліотекою, і вона дізналася про мистецтво та почала малювати. Перші роботи Білокур робила потайки на клаптиках полотна, малюючи вугіллям.
1924 року Білокур подає документи у Миргородський художньо-керамічний технікум, де їй відмовили за браком освіти.
У 1928 році Катерина Білокур вдруге намагається вступити вже до Київського театрального технікуму, але їй знову відмовили з тих же причин.
Тому вона вирішує опанувати художню майстерність самостійно. Самотужки й послідовно вона проникає в складний творчий процес, відкриваючи для себе таємницю техніки.
Білокур не робила ескізів до своїх картин і не писала етюдів, і навіть не наносила на полотно контуру майбутньої композиції. По зафарбованому полю вона відразу ж писала деталь за деталлю, у відповідності до задуму. Це прийом, властивий всім народним майстрам і недосяжний для художників професійного станкового живопису.
Друга половина 30-х та початок 40-х років – результативний період у творчості Катерини Білокур. Саме тоді художниця знаходить свій жанр, поступово опановує техніку живопису й художню майстерність.
У 40-х роках картини Білокур виставляють на виставках у Полтаві, а згодом у Києві.
У 1949 році Катерина Білокур стає членом Спілки художників України.
В п’ятидесяті роки майстриня звертається до такого жанру живопису, як натюрморт.
У 1951 році нагороджена орденом Знак Пошани, одержала звання Заслуженого діяча мистецтв України.
У 1956 — одержує звання Народного художника України.
У 1961 році 10 червня після смерті матері Катерина Білокур помирає через брак ліків та доцільного медичного лікування. Похована в Богданівці.
Tags: культура
lovelylife.in.ua
Квіти Катерини Білокур
Геніальний «примітивізм»
Кожен народ має свою історію, мову й культуру, які ідентифікують його. Саме з народу виходять ті генії, які своєю діяльністю прославляють свій рідний край на весь світ. Українці – не виняток. Скільки відомих художників, письменників, співаків вийшло з нашого народу. Однією з таких є неймовірно талановита українська художниця, майстер народно-декоративного живопису, представниця «народного примітивізму» – Катерина Білокур. Недарма відомий художник зі світовим ім’ям Пабло Пікассо назвав її геніальною.
Катерина Василівна настільки вміло комбінувала кольори, що від її картин важко було відірватися. Вона зображувала на своїх полотнах душевну красу українського народу, мальовничо відтворювала природу, але найбільше вражали художницю квіти. Вона малювала кожний листочок, кожну пелюсточку, стеблинку. Цікавим фактом є те, що вона ніколи не зривала квіти, які малювала, адже вважали, що вони живі, часто називала їх дітками. Художниця могла поїхати далеко, аби намалювати квіти, які їй сподобались. Наприклад, закохана у дивосвіт квітів жінка йшла за тридцять кілометрів пішки під Пирятин, аби там у лісі побачити, як цвіте конвалія.
«А квіти я буду малювати і малювати…»
Одним з найважливіших правил створення картин було малювання лише з натури. На думку авторки чарівних картин, кожна квітка має душу, якщо ж зірвати квітку, то вона стає мертвою, тобто втрачає ту важливу частину – душу, яку Білокур так майстерно відображала пензлем. Квітка на картинах становить феномен життя, неземну красу, яка полонить та чарує глядача. Часто Катерина Василівна не лише відтворювала певну квітку, а по-мистецькому осмислювала її, додавала певні елементи, саме тому образи, створені на картинах, можуть розглядатися по-різному. У фольклорі, скажімо, рослини, а особливо квіти, втілюють магічну силу. Вони виступають доброю силою, яка перемагає зло, допомагає людям. Безперечно, художниця розглядала квіти як щось надзвичайне, важливе естетичне явище.
Про неймовірну любов до квітів Катерина Білокур зазначила: «...А квіти я буду малювати і малювати, бо я так люблю над ними працювати, що й слів не знайду, аби висказати ті почуття до їх любові – моєї великої любові!... Я й сама як почну малювати яку картину квітів, то й думаю: оце як цю закінчу, тоді вже буду малювати що-небудь із життя людського. Але ж поки закінчу, то в голові заснується цілий ряд картин та одна другої чудовіші, та одна від другої красивіші – та все ж і квіти…».
Коли художниця захоплювалася світом краси, у неї зникали часові рамки, тому на картинах зображені квіти та овочі різних пір року. Дивлячись на майстерно відтворені квіти, глядачі ніби фізично вдихають п’янкий аромат квітів, від якого хмеліє голова, пахощі трав, які переносять десь на широке поле і наштовхують на глибокі роздуми. У ботанічній подібності її квітів і рослин, фруктів, овочів, злаків, дарів рідної Богданівки угадується мрія про ідеал. Віднаходиться втрачена опора, яка є такою важливою для кожного з нас.
Квітуча спадщина
Цікавим є те, що художниця зображує і цвіт, і плід водночас. Серед основних квіткових композицій Катерини Білокур бачимо «Квіти за тином» (1935р.), «Польові квіти» (1941р.), «Буйна» (1944-1947рр.), «Декоративні квіти» (1945р.), «Квіти на блакитному тлі» (1942–1943 рр), «Півонії» (1946 р.), «Квіти та горіхи» (1948 р.), «Букет квітів» (1940-1950-х рр.), «Квіти, яблука і помідори» (1950 р.), «Городні квіти» (1952р.) та інші. Це картини, які заслуговують на світове визнання. Мистецтвознавці порівнюють картини Катерини Білокур з полотнами найвидатніших голландських художників.
Вражає те, що на її полотнах жодна квіточка, жодна гілочка не повторюється, тобто художниця кожного разу творить неперевершені шедеври. Картини Білокур були представлені на виставках у багатьох містах, зокрема в Москві й Парижі. За видатні заслуги в галузі образотворчого мистецтва Катерина Білокур удостоєна звання народного художника Української РСР. Тож, перед нами справжній геній українського образотворчого мистецтва, яка полонить своїми прекрасними картинами, змушує не лише милуватися її творами, а й задуматися над їх змістом.
Автор: Максим Бондаренко.
etnoxata.com.ua
ХУДОЖНИЦЯ ВІД БОГА ІЗ СЕЛА БОГДАНІВКИ. Матеріали підготовлені Анатолієм Заїкою після перегляду виставки К. Білокур в Мистецькому Арсеналі «Хочу бути художником» (Київ 16.06 — 19.07.2015р).
КАТЕРИНА БІЛОКУР: ХУДОЖНИЦЯ ВІД БОГА ІЗ СЕЛА БОГДАНІВКИ. Матеріали підготовлені Анатолієм Заїкою після перегляду виставки К. Білокур в Мистецькому Арсеналі «Хочу бути художником» (Київ 16.06 — 19.07.2015р).
К. Білокур. Автопортрет. Папір, олівець. 1950 р. Національний музей Ураїнського народного декоративного мистецтва ( НМУНДМ )
К. Білокур. На околиці (фрагмент), полотно, олія. Етюд. 1940р. Яготинська картинна галерея
«…Ой люди добрії, дорослі! Ой люди ті, хто видумує оте страхіття, ой припиніть його, пожалійте нас діток маленьких, бо ми хочемо жити, чуєте — ЖИТИ! Ми не хочемо бути знищеними або каліками — сліпими, безногими, безрукими чи ідіотами! Та пожалійте ж нас діток, і пожалійте сирую землю-матір, нашу годувальницю! І не руйнуйте не паліть отим страхіттям її грудей багатих, бо вона ж годувала давно минувших і недавно живших наших предків, годує нас і годуватиме вас, ваших діток, і всі-всі прийдешні покоління!»
Катерина Білокур «КАЗКА». Квітень 1958 р.
Фото К. Білокур за роботою в своїй хаті-майстерні. Село Богданівка 1950-ті рр.
Мистецький Арсенал. Початок виставки К. Білокур «Хочу бути художником» (Київ 16.06 — 19.07.2015 р). Фото А. Заїки
Організатор: НКММК “Мистецький Арсенал”
Партнери: Національний музей українського народного декоративного мистецтва, Яготинський історичний музей, Національний музей літератури України, Національний музей Тараса Шевченка, Меморіальний музей-квартира Павла Тичини, видавництво “Родовід”, Національний центр Олександра Довженка, Національний академічний драматичний театр ім.І.Франка, Київська міська державна адміністрація Управління культури, національностей та релігій Київської обласної державної адміністрації. Куратор: Аліса Ложкіна
Мистецький Арсенал. В експозиційному залі виставки К. Білокур «Хочу бути художником» (Київ 16.06 — 19.07.2015 р). Фото А. Заїки
Мистецький Арсенал. В експозиційному залі виставки К. Білокур «Хочу бути художником» (Київ 16.06 — 19.07.2015 р). Інтервю дає Наталія ЗАБОЛОТНА, директор Мистецького Арсеналу. Фото А. Заїки
Відгуки митців про Катерину Білокур в експозиційному просторі виставки. К. Білокур «Хочу бути художником» (Київ 16.06 — 19.07.2015 р).
16 червня 2015 року в Мистецькому Арсеналі відкрилася виставка Катерини Білокур, однієї з найбільш відомих і водночас незнаних українських художниць ХХ сторіччя. Багато хто чув, і навіть бачив кілька робіт художниці. Здавалося б, усі чули це ім’я, але здебільшого воно викликає лише дуже буквальну асоціацію з квітковими мотивами. Проте творчість Білокур має значно глибші художні виміри — графіка, портрети, пейзажі, декоративні композиції, епістолярний жанр — листи та оповідання. Біографія художниці — надзвичайно яскрава і трагічна історія про долю геніальної жінки, яка прагнула займатись мистецтвом в українському селі на тлі тяжких історичних і політичних обставин ХХ сторіччя. На унікальній виставці вперше в історії України в одному виставковому проекті представлено майже весь творчий доробок Катерини Білокур з колекції Національного Музею українського народного декоративного мистецтва, Яготинської картинної галереї, та інших провідних українських музеїв. Це близько 100 шедеврів, серед яких і олійний живопис, і акварельні малюнки, і невеличкі замальовки. Нарешті, глядачі мали змогу оцінити всі грані таланту унікальної художниці, яка є одним із символів української культури.
Життєвий і творчий шлях талановитої художниці Катерини Василівни Білокур не має аналогів у світовому мистецькому просторі. Про це розповідається в книжці «Катерина Білокур. Я буду художником». Книга — це перше в Україні видання листів художниці, писаних як до творчих особистостей так і до працівників офіційних установ. Упорядкування, редагування, примітки до них робив Микола Кагарлицький. Листи зберігаються в Центральний державний архів-музеї літератури і мистецтва України (ЦДАМЛМ України)
Катерина Білокур. Село Богданівка. Фото 1950-х рр. з Фондів Національного центру народної культури «Музей Івана Гончара» Публікується вперше.
Автобіографічний нарис Катерини Білокур.
«Я, громадянка Богданівської сільради Шрамківського району Полтавської області (на сьогодні Яготинського району, Київської області), Катерина Василівна Білокур, родилась в 1900 році, 24 листопада (по старому стилю) в селі Богданівці бувшого Пирятинського повіту на Полтавщині в сімї селянина.
Я на свою лиху годину рано в дитячі роки почала вчитись читати, а коли дожила до шкільного віку, то дід мій та батько порадились: «Навіщо, мовляв, Катрю віддавати в ту школу, як вона й сама вміє вчитись читити? Та й не буде вона рвати свити щодня, надіваючи та скидаючи, та й не буде драти чобіт, щодня ними човгаючи по землі сирій і снігу мерзлому, ходячи в школу, а буде вона дома сидіти, потроху не веретені прястиме, і купимо ми сяку-таку книжечку — нехай вона з неї і учиться грамоти. Треба її змалечку до діла привчити, щоб з неї хороша господарка була, а грамота — то таке: бабі міністром не буть!»
К. Білокур. «У Богданівці за греблею». 1920-ті рр. фанера, олія. меморіальний музей-садиба К. Білоркур в с.Богданівка
О, сказав мій мудрий дід! І як сказали, так і постановили. І сидить хороше чорнобриве дівчатко і малими руками виводить тонку довгу нитку і намотує її на веретено, а перед нею на клочках лежить невелика книжечка. І як часом я заглядаю в ту книжечку, то мати від печі гукають: «Е Катре, хоч тобі і дозволили учитись, а ти не дуже задивляйся у книжку, а частіше, а більше дивись на гребінь та мичку, щоб пряжа в тебе була тонка й рівна, та щоб засовів не було!» І оце начало і кінець, оце моя початкова, середня і вища освіта цьому й закінчилась. І по волі мого зростання зростала і всяка сільська господарча робота на мої руки. А про малювання — я ще тоді не розуміла, що воно в світі існує. А пізніше, коли я взнала за існування того святого малярства, та дещо і собі спробувати. А коли мої рідні побачили, то й сказали мені: «Катре, не бери ти собі цього в голову, бона це треба розумної голови і великої школи, а куди тобі дурній за цеє велике діло братись? Он я був у Смотриках у живописця, він ікони малює. Дак куда! Він чоловік розумний. А ти — дурна!» — і батько спльовували з таким презирством, що я думала: «А, може й справді я дурна?» — кидала своє гірке малювання. Та деж то покинеш? Як найде на мене, як старі люди кажуть той штих, — куди я не йду, що я не роблю, а те, що я надумала малювати, — слідом за мною. Та й спати я ляжу, а воно мені вчувається, воно мені ввижається, та ніби щось до мене промовляє, щоб я його не кидала, щоб я його не цуралась, щоб я його малювала, та чи на папір,чи на полотно виливала. То було вкраду в матері білого полотна, та візьму вуглину, та залізу куди-небудь у затінок, щоб мене ніхто не бачив і не чув,та й почну виводити чорним по білому і хати і млини, і дерева. А іноді таке на мене найде, що почну малювати щось таке, як ото кажуть фантастичне, — то смішне, то страшне, а іноді таке дивовижне, таке привабливе, що й надивитись не можна! І розвішаю я ті твори свої у тім затінку, і дивуюсь з них, і плачу над ними, і регочусь, як божевільна, що зуміла таке витіять! І були випадки, що в такому екстазі мене ловили!... Ну багато говорити, та ніколи слухати. Мати було аж плачуть: «Ото, — кажуть — наказав нас Господь такою дочкою! У людей дочки в таких літах уже заміж повиходили, їх матері зятів мають, а наша (не при хаті згадувати!) чортів малює!». А батько: «А що, бабо, не я тобі казав: не заступайся за нею, стервигою, як я її б,ю! Та нашу Катрю треба так бити, як ото в старовині співали: «Та зроби сину із дроту нагайку, та й бий сучку з вечора й до ранку!» — то може, хоч тоді на свій строй повернем».
К. Білокур. Натюрморт. кінець 1920-х рр. Фанера, олія. Яготинська картинна галерея.
Катерина Білокур. Снідання. 1950 р. Полотно, олія. НМУНДМ
Чи в 1923, чи в 1924 році я десь прочитала, що в Миргороді є художня школа (Художньо-керамічний інститут авт.). Ну, думаю, поїду в цю школу, бо дома мені не можна малювати, Ну, от поступлю я в цю школу і буду художником. Яка та школа, який до неї вступ — я сама не знала і нікого не поспитала, а випросила в когось два листи паперу та змалювала на них малюнки: ну це як документ, що я дійсно маю нахил до малювання. Взяла ті малюнки та й помандрувала на станцію. А там розпитала добрих людей, в яку сторону стоїть Миргород і коли до його поїзд їде (а я ще тоді ні в якім місті не була і в поїзді не їздила). А от і машина поїхала — і повезла мене в Миргород. А там і школа і канцелярія. «А чого це ви приїхали?» — питають. «Та так, мов, і так: маю велике бажання до малярства. Так от ви прийміть мене в цю школу та вивчіть малювати, щоб я була художником». — «А яку ви освіту маєте?» — «Та ніякої!» — відповідаю. «Ну так що ж ви з Марса впали, чи що, в вас людей розумніших не було, щоб зясували вам про закон вступу до вищих шкіл?».
К. Білокур. Пейзаж з вітряком. Початок 1930-х рр. Фанера, олія. Яготинська картинна галерея
Вийшла я звідти, а напроти росла величезна деревина. Пішла я та й сіла під нею. І одна вона знає, як я гірко плакала над своєю долею! І в руці малюнки. Ніхто про них і не запитав. От я й надумала: підійду до тої огорожі, якою була огороджена школа, а там росли гарні дерева, а поміж ними гуляли молоді люди, певне студенти. Ну, думаю, перекину я туди свої малюнки, а, може, там і вчителі є, то й розгорнуть вони мої твори і побачать які вони гарні, то вибіжать і нагукають до мене: «Ей дівчино, вернись! Приймемо тебе до школи та й вивчимо малювати, і будеш ти художником, раз уже тобі так приспічило ним бути!». Перекинула я ті малюнки. Дивлюсь, якась дівчина підбігла і забрала їх і понесла до гурту. Ну, думаю, пройду трохи, а вони вийдуть і гукнуть на мене. Та й ще трохи пройшла, і ніхто не гукнув. І довго-довго я йшла та озиралась — і так з Миргорода аж у самій Ромодан із жалю та з серця пішки пройшла, а з храму науки так ніхто і не гукав на мене.
К. Білокур. «Дорога вється вдаль» Початок 1920-х рр. Фанера, олія. Яготинська картинна галерея.
Ну іще один вибрик був з мого боку: це їздила в Київ в театральний технікум: думала ще й артисткою стати. Ну і там те, що в Мигороді..
Кидалась я у всі кінці, як тигра в клітці. Ну, а на кінець моїх мандрівок по школах іздила ще й на могилу Т. Г. Шевченка. Зійшла по тих камяних східцях, поклонилась великій могилі та й гірко заплакала: "Тарасе Григоровичу, батечку, голубчику, соколику, ви самі це гарно знаєте, теж колись по світу блукали та людей шукали, хоч ви мертвий, допоможіть мені стати художником".
І знову я працюю по ріжних сільськогосподарчих роботах аж до 1933 року. А в 1933 році, восени, кажу свєму батькові та матері: «Оце вже я дальші відкладати не можу, я буду вчитись малювати!». А батько подивились на мене такими очима, наче я їм сказала, що поставлю драбину і полізу на Місяць: «Чи це ти, Катре, насміхаєшся,чи дороги питаєшся?» — «Ні, — кажу, — справді буду вчитись малювати!» — «Який же це чорт пообіщав тебе навчити?» — «Ніхто я сама буду вчитись!» — Ой Боже ж мій милостивий! — вдарились батько руками об поли. — От наказав мене Господь таким проклятим чадом!. Що ти, Катре, собі в голову взяла? Ти вже не молоденька! Подумай своєю дурною головою, який з тебе маляр?! Ти похожа на ту бабу, що в казці про золоту рибку! Як сказала баба діду, що хочу бути царицею, а дід їй відповідає «Та схаменися стара, та опам’ятайся! Яка з тебе цариця? Та ти ціле царство насмішиш!» — то такий з тебе Катря художник! Та подумай же ти ще раз своєю непокірною головою! Та де таке видано, та де таке чувано, та щоб неосвічена баба-селянка та й стала художником? Та такого і в білім світі не було!» — «Ну — кажу, — якщо такого і в білім світі не було, то хай буде і таке, що й неосвічена селянка та й стала художником!» — відповідала я їм, втираючи сльози — «Ну, малюй, будь ти розпроклята! Лайки і доброго слова ти не слухаєш. А бить — я вже втомився, з тобою бючись». (В цей час з боку Катерини була спроба суїциду - вона топилася в річці. Надалі це стало причиної її хронічної хвороби. авт.) з таким благословєнієм, з таким напутствієм я стала вчитись малювати. Пряла, ткала, білила, мила, копала, садила, полола, збирала і все діло робила, а в прогалинах поміж цим ділом училась малювати. І за це мене звали стервигою, паразитом і лежнюгою, що я училась, що мені за це ніхто не платив.
К. Білокур. квіти та берізоньки, 1934 р. К. Білокур. Квіти над тином, 1935 р. НМУНДМ
К. Білокур. «Хата діда Савки» 1920-ті рр. Папір, олівець. Меморіальний музей-садиба К. Білокур в с. Богданівці
1940 року волею судьби Полтавський обласний будинок народної творчості взнав за мою роботу: взяли в Полтаву мої картини, позвали й мене туда. Тут трохи доля до мене всміхнулась: дали мені трохи фарб, дали полотна і дали мені велику надію на будуче. Вони мені сказали, що коли закінчиться виставка в Полтаві і в Києві, то дадуть мені звання народного художника. Та не так складається, як бажається. 1941-й рік. Війна! І потемнів мені світ білий. Кругом і гухало і бухало… картини мої одні в Полтаві, а другі в Києві, а я в Богданівці. Художник без звання і навіть без картин.
КАТЕРИНА БІЛОКУР, 1947 р., 30 жовтня
Коли Катерині Білокур виповнилось 39 років, за сільськими уявленнями вважалось, що вона вже стара, і до того ж дивачка, — «усе квіточки малює». Особисте життя у неї не склалося. Якось художниця відвідала двоюрідну сестру, Любов Тонконіг, що жила через річку — і там, гостюючи, почула по радіо пісню «Чи я в лузі не калина була?» у виконанні прославленої співачки Оксани Петрусенко. Почуте так вразили Катерину, що вона всю ніч просиділа над листом — і вранці відправила його за досить незвичною адресою: «Київ, академічний театр, Оксані Петрусенко».
Вкладений у конверт разом із листом малюнок на шматочку полотна — калина, вразив Оксану Петрусенко. Вона порадилася з друзями — В. І. Касіяном, (З 1947 року — дійсний член Академії мистецтв СРСР. У 1964 році, у зв'язку з 150-ю річницею з дня народження Т. Г. Шевченка, за багаторічну подвижницьку працю, створення чисельних портретів, плакатів і ілюстрування п'яти видань «Кобзаря» В. Касіяну, першому серед художників, за створену ним «шевченкіану», присуджено Державну премію України імені Т. Г. Шевченка.) і П. Тичиною (відомим поетом і громадським діячем). Через деякий час у Богданівку приїхав Володимир Хитько, що очолював тоді художньо-методичну раду обласного Будинку народної творчості. Він бів приголомшений, декілька картин забирав із собою в Полтаву, показав колезі і другу, художнику Матвієві Донцову. Виникло рішення — негайно влаштувати персональну виставку. І в 1940 році в Полтавському будинку народної творчості відкриласья персональна виставка художниці-самоучки з Богданівки Катрі Білокур. Виставка складалася лише з 11 картин.
Успіх був величезний. Катерину Білокур преміювали поїздкою до Москви. І її супроводжував Володимир Хитько - народний майстер з різьблення по дереві. Художниця відвідувала Третьяковську галерею, Пушкінський музей (як годиться на ті часи Мавзолей Леніна). Вперше вона побачила художників-передвижників, французьких імпресіоністів. У 1941 році Катерина Білокур створила один із найкращиїх живописних творів: «Польові квіти».
Катерина Білокур. Польові квіти 1941 р. НМУНДМ
До композиції "Польові квіти" (інша назва "Світанок") уійшло понад 40 квітів, серед яких можна впізнати такі рослини: козельці великі, живоквіст, калина, пижмо, конюшина повзуча та багряна, суниці польові, подорожник, морква дика, королицуя звичайна, будяк, осока, вербозілля, міитлиця, рейграс, волошкеа, льонок, журавець, вівсюг, суховершки, калюжниця, проліска, фіалка запашна татриколірна, ледвенець, біла глуха кропива, жито, жовтець їдикий, веронціка дібровна, астригал, чебрець, зіновать, буркун білий, дивина скипетровидна, шипшина, паслін солодко-гіркий, вівсюнець, кульбаба, кручені паничі, плакун, дзвоники скупчені, шавлія, жовтийосот. (Анатолій Макаров, "Червоних сонць протуберанси")
У 1944 році в Богданівку приїхав директор Державного музею українського народного декоративного мистецтва Василь Нагай — запропонував влаштувкати виставку і закуповувати картини. До речі, саме стараннями цієї людини Музей українського народного декоративного мистецтва має найкращу колекцію робіт Катеріини Білокур. Василь Нагай став першим дослідником творчості художниці. Він надавав для неї полотно, розчинники, фарби і навіть домовлявся про автобус для поїздок до Києва, був її опорою і бідою водночас — бо намагався втиснути її творчість у рамки народної. Вона усе життя мріяла стати професіоналом-живописцем і стала ним. Співробітниця музею народно-декоративного мистецтва Кулішова була свідком гострої розмови між Нагаєм і Катериною:
— Не пишіть ви ні портретів, ні пейзажів, на це ви не вчилися: є художники, які це краще за вас роблять, малюйте лише квіти й натюрморти.
— Хіба я так погано пишу портрети й пейзажі?
—То не має значення, все одно ми у вас портрети й пейзажі закуповувати не будемо.
Для Катерини це прозвучало як наказ і вирок, бо грошима від продажу картин платила за квартиру братові, залишаючи собі дещицю лише на фарби і розчинники. Художниця не мала в чому вийти на люди. Тридцять шість творів Катерини Білокур надійшло до музею завдяки зусиллям Василя Нагая. Надходження здійснювалися за рахунок за рахунок Міністерства культури УРСР різними шляхами. Одна частина творів була передана з Центрального будинку народної творчості (9 творів), друга - з Державного музею уккраїнського мистецтва(8 творів). Закуповували роботи у автора з виставок ще за життя - це 12 творів, у родичів після смерті художниці - 4 твори, у власників - 2 твори (за матеріалами Олени Шестакової, НМДПМУ)
Катерина Білокур. Портрет Надії Білокур. 1941 р. НМУНДМ
Катерина повністю залежала від директора музею Нагая. За його допомогою хвора художниця (після того, як ходила топитися, були хворими ноги) підтримувала зв'язок із Києвом, із мистецтвознавцями і художниками. Коли, образившись на невдале фото в журналі «Радянська жінка» (1951 р.), Катерина надіслала йому гострого листа і фактично посварилася, З роки в мистецькому світі про неї майже не згадували, хоча вона була майстром пензля в розквіті таланту.
П’ятдесяті роки становлять вершину творчості художниці. Три картини Білокур – "Цар-Колос", "Берізка" й "Колгоспне поле" – були включені до експозиції радянського мистецтва на Міжнародній виставці в Парижі в 1954 р. Там їх побачив Пабло Пікассо. Весь світ облетіли його слова: "Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ!" «Громадянку села Богданівка» він порівняв з іншою великою художницею-самоучкою – Серафін Луїз із Санлі. Це звучало дивовижно, тим більше, про сучасне мистецтво Пікассо зазвичай відгукувався абсолютно конкретно й зовсім інакше: «Я тону в лайні». А Катерину Білокур назвав «геніальною».
Катерина Білокур. "Цар-колос". 1949 р. НМУНДМ
В цій роботі зявилися нові рослини: барвінок, півники болотні та угорські, розхідник, віскарія клейка, коронація зозуляча, красоля, тагетес, соняшник, флокси, дельфіній, троянди, підмаренник, хризантема, півонія, тюльпани, скабіоза, мак східний та польовий, свербіжниця польова, рожа, гвоздика турецька, календула, цвіт картоплі, тавожник, підмаренник справжній, дзвоники, алтея лікарська, жоржина, звіробій, айстра англійська, горшок мишачий та горіх посівний, квасоля вогняно-червона (королів цвіт) (Анатолій Макаров, "Червоних сонць протуберанси")
У 1949 році вона була прийнята до Спілки художників України, у 1951 році — нагороджена орденом "Знак пошани", одержала звання Заслуженого діяча мистецтв України, а пізніше, 1956 року, Народного художника України. Її творчість вивчають, про неї пишуть. Твори Катерини Білокур регулярно експонуються на виставках — у Полтаві, Києві, Москві, в інших містах. Опальний мистецтвознавець Стефан Таранущенко бачив її роботи в далекому Курську — і саме після цього, вражениіі "Царем-Колосом", починає із художницею багатолітнє листування.
Катерина Білокур. "Кавун, морква та квіти". 1951 р. НМУНДМ
Катерина Білокур."Квіти" 1957 р.НМУНДМ
Катерина Білокур. "Все йде,все минає". Етюд. 1950-ті рр. Яготинська картинна галерея.
Катерина Білокур. "Богданівські яблука" . Полотно олія. Яготинська картинна галерея.
На живописному полортні ми одночасно бачимо і цвіт яблуні, ці вже стиглі, соковиті плоди. Робота містиь у собі внутрішню динаміку - "початок і кінець буття"
Катерина Білокур. "Декоративні квіти" Полотно, олія. (фрагмент) 1943 р. НМУНДМ
Уважні глядачі неодмінно помічають маленьку бджілку в середині фрагменту твору.
Катерина Білокур."Горобчики". 1940 р. Полотно, олія. Меморіальний музей-садиба К. Білокур в Богданівці.
К. Білокур."Гроно вінограду на червоному тлі." 1950-ті рр. Яготинська картинна галерея.
Особливе місце у спадщині Білокур посідає графіка. Після відвідування Київського музею Т. Шевченка вона зізнавалася: « А я й не знала, що малюнки олівцем – то цінність. Їх треба берегти, не вважала їх за мистецтво. А виявляється, то й назву свою має – графіка! А я ж усі свої малюнки викидала! Нащо ж так робити?»
Графічні праці Катерини видають у ній серйозного, вдумливого дослідника натури, фіксатора суттєвих прикмет. Це сприйняття баченого уже відчутне в «Портреті Софії Журби» (1940 р.), намальованому олівцем, і особливо масштабно передано в автопортретах 1950, 1955, 1957 років, які виконані в тій самій техниці.
Катерина Білокур. "Сосна". Папір, олівець. 1950 р. Меморіальний музей-садиба К. Білокур в Богданівці.
Катерина Білокур. "Дерево за парканом". Папір, олівець. 1950 р. Меморіальний музей-садиба К. Білокур в Богданівці.
Катерина Білокур."Портрет дівчини. Папір,олівець. !950-ті рр. Яготинська картинна галерея.
Катерина Білокур."Портрет жінки". Папір,олівець. !940 і рр. Яготинська картинна галерея.
Катерина Білокур. "Сердитий хлопець". Папір,оліівець.1950 р. Яготинська картинна галерея.
Катерина Білокур. "Автопортрет". Папір олівець. 1955 р. Яготинська картинна галерея.
Катерина Білокур. "Листя". Папір, олівці.1950 - ті рр. Яготинська картинна галерея.
В останні роки життя Білокур захопилася акварельною технікою, що засвідчують численні композиції, зокрема: «Багрянець осені» (1950-ті роки), «Гай» (1955), «Напровесні» (1958). Усі вони витримані в одному стильовому ключі – передачі психології стану природи. Художниця спізнала чари визнання, успіху, радощі від спілкування з друзями, однодумцями, котрі мешкали в Києві та інших містах, були для неї теплими промінцями серед гіркого буття. Два останні роки життя Катерина Василівна майже не працювала. Все гостріше, болючіше підступала страшна хвороба, полікуватися в лікарні не могла, бо хворіла мати, яку необхідно було доглядати. Тяжко доживала свої останні місяці, тижні, дні на Землі геніальна особистість, одна з визначних постатей ХХ століття художниця Катерина Білокур. Померла Катерина Василівна Білокур 10 червня 1961 року у лікарні.
Катерина Білокур. Атопортрет.1957 р. НМУНДМ
Катерина Білокур."За селом". Етюд. Папір, акварель 1957 р. Яготинська картинна галерея.
Катерина Білокур. "Багрянець осені". Етюд. Папір, акварель 1950-ті рр. Яготинська картинна галерея.
Катерина Білокур."За рідною Богданівкою". Етюд. Папір, акварель 1950 р. Яготинська картинна галерея.
Велика посмертна слава прийшла згодом. Прийшов час на пошанування: картини художниці експонуються в музеях України; постали три пам’ятники на її рідній землі; відкрито в Яготині картинну галерею, де експонуються її роботи і твори українських художників, присвячені її пам’яті; в Києві з’явилася вулиця Катерини Білокур; видано альбоми, книги, мистецтвознавчі дослідження; створено науково-документальні та художні фільми; засновано премію імені Катерини Білокур.
І сьогодні в нашій пам’яті історія життя і творчості Катерини Білокур – це найчистіша пісня серед тих пісень, які витворив наш народ упродовж багатьох віків свого волевиявлення. Воістину народна – в творчості, думках, покликанні, стверджуванні й світовій шанобливості до її Таланту.
ВІд автора.
Якось Катерину Білокур запитали: " А ЧОМУ ВИ КВІТИ НЕ ТРИМАЄТЕ В ХАТІ?" Катерина Білокур відповіла: "ЗІРВАНА КВІТКА - ЦЕ ПРОПАЩА ЖІНОЧА ДОЛЯ: НЕ ДАСТЬ ПЛОДУ, НЕ РОЗКВІТНЕ НАСТУПНОЇ ВЕСНИ, НЕ ПОРАДУЄ НАШОГО ЗОРУ,,,"
До теми: За даними Всесвітнього фонду охорони дикої природи (WWF), незаконна торгівля об'єктами дикої флори та фауни посідає третє за прибутковістю місце після торгівлі наркотиками і зброєю. Масова торгівля об'єктами дикої природи призводить до їх зникнення у природних локалітетах. У такий спосіб багато естетично привабливих видів рослин потрапляють до Червоної Книги, а потім, якщо винищення не припиняється, – вимирають.
Дорогі жінки, і ті хто Вас палко кохає! не дамо зникнути первоцвіту, підсніжникам, конваліям, жасміну, білим і жовтим ліліям, ромашкам, трояндам, астрам і т. д. Купуємо папір і фарби, щоб їх намалювати вживу. Використовуємо сучасну фототехніку, аби передати вранішню росу на ніжних пелюстках. Успіх і взаєморозуміння гарантовано!
Анатолій Заїка
Художник-архітектор
м. н. с. УЦНК "Музей Івана Гончара"
be-inart.com
