Музей ЧерномырдинаТарас Шевченко. Картина на тему поеми "Катерина". Картина катерина шевченко
Картини «Автопортрет» (1840), «Катерина» 1842, офорти з серії «Живописна Україна» Т. Шевченко.
Картини «Автопортрет» (1840) – найраніший із нині знаних автопортретів (полотно, олія, 43 × 45, в овалі, Національний музей Тараса Шевченка) виконано на початку 1840 року в Петербурзі. Це перша Шевченкова спроба писати олійними фарбами. У творі – романтично піднесений образ молодого маляра-поета. У манері виконання – у легкому лесуванні, що подекуди поєднано з корпусним накладанням фарб, у витонченому малюнку, у довершеному пластичному моделюванні, у колориті, побудованому на синьо-зелених тонах із вкрапленням червоних, а головне – у романтичному забарвленні образу – виразно відчувається вплив Карла Брюллова.
«Катерина» – картина Тараса Григоровича Шевченка, виконана ним на тему однойменної поеми влітку 1842 року в Санкт-Петербурзі. Про створення цієї картини Т. Г. Шевченко повідомляє в листі від 25 січня 1843 року до Г. С. Тарновського:«…Я намалював Катерину в той час, як вона попрощалася з своїм москаликом і вертається в село, у царині під куренем дідусь сидить, ложечки собі струже і сумно дивиться на Катерину, а вона, сердешна, тіль не плаче…, а москаль дере собі, тільки курява ляга; собачка ще поганенька доганя його та нібито гавкає. По однім боці могила, на могилі вітряк, а там тільки степ мріє. Отака моя картина.»
Праворуч знизу чорною фарбою дата і підпис автора: 1842. Т. Шевченко. Під ними червоною фарбою другий авторський підпис: 1842. Т. Шевченко. Картина зберігається в Національному музеї Тараса Шевченка.
«Живописна Україна», 1844 р. – серія малюнків Тараса Шевченка, виконаних у техніці офорта. Автор прагнув видавати по 12 естампів щороку, але через матеріальну скруту цей грандіозний задум реалізувати не вдалося. Замість того, було видано лише один альбом, куди ввійшло 6 естампів: «У Києві», «Видубицький монастир», «Судна рада», «Старости», «Казка», «Дари в Чигирині».
Задум видання серії офортів, що оспівують красу України виник у Т.Г. Шевченко в 1843 році під час його подорожі Батьківщиною, про що свідчать його малюнки та ескізи, зроблені під час цієї поїздки. Рішення автора виконати задуману серію саме в офорті було для його часу сміливим і новим, так як в Імператорській академії мистецтв, де в цей час панувала класична різцева гравюра, офортом практично ніхто не займався.
«У Києві»
«Видубицький монастир»
«Судна рада»
«Дари в Чигирині»
«Старости»
«Казка»
academia.in.ua
69.Картина «Катерина» Шевченка.
Катерина — картина Тараса Григоровича Шевченка виконана ним на тему однойменної поеми влітку 1842 року в Санкт-Петербурзі. Про створення цієї картини Т. Г. Шевченко повідомляє в листі від до Г. С. Тарновського: Катерина — звичайна українська дівчина. На ній біла сорочка, червоний фартух, спідниця. її голову прикрашає червона стрічка з квітами. Йде дорогою вродлива українка. Ступає повільно босими ногами. Нахилила голову, опустила очі. Руками взялася за край фартуха. Здається, щоб витерти сльозу. Шевченко майстерно намалював, як Катерина переживає своє горе. Дівчина зображена одразу після зустрічі з москалем, якого вона кохала, який її зрадив. Москаль також є на картині. Він їде верхи, поганяючи свого коня, і обертається, щоб подивитись на Катерину. Він позаду, і його обличчя погано видно. Але по обличчю дівчини стає зрозуміло, що вона покинута назавжди. Якийсь чоловік у білому одязі сидить на дорозі, грається маленьке цуценятко, росте велике дерево, на задньому плані стоїть млин. Нічого не бачить Катерина. Опустивши руки і нахиливши голову, йде вона дорогою.
Картина зберігається в Національному музеї Тараса Шевченка. Попередні місця збереження: збірка Г. С. Тарновського, Музей української старовини В. В. Тарновського в Чернігові, Чернігівський обласний історичний музей, Галерея картин Т. Г. Шевченка, (Харків), Центральний музей Т. Г. Шевченка, (Київ).
1939 року картина експонувалася на Республіканській ювілейній шевченківській виставці в Києві; 1951 року — на виставці образотворчого мистецтва Української РСР у Москві.
70.Скит Манявський як духовна памятка.
Скит Манявський – естетичний чоловічий монастир східного обряду, визначна пам'ятка духовності, культури й мистецтв, осередок розвитку народних промислів України, зразок нині дещо забутого східного чернецтва.
Заснував монастир 1606 року в Карпатських Горах на Івано – Франківщинні, Йов (Іван) Княгинський. Він належав до плеяди видатних представників Церкви, які вели богослужбову і культурно – просвітницьку діяльність.
Йов Княгинський увійшов в історію як письменник – полеміст, літературний критик, митець – іконописець, педагог, книгодрукар і палітурник, знавець іноземних мов, посол князя К. Островзького, визначний реформатор, український святий.
Місце розташування монастиря вважається святим: тут двічі з'являлася Пресвята Діва Марія. Святістю славились також некрополь та зовнішній цвинтар Скиту, де спочиває прах тисяч вірних християн.
Між схилами гір, вкритих вічнозеленими смереками, з цілющою джерельною водою та мікрокліматом, розташоване це унікальне диво зодчих природи.
Архітектурний монастирський комплекс будівель – це ансамбль цегляних, кам'яних і дерев'яних споруд, обведений високим кам'яним муром з вежами й бійницями. Уся споруда є вдалим синтезом гірського рельєфу і фортифікаційних пристроїв, які з трьох боків омиваються водами потоку Батерса (Скитця).
Упродовж століть тут було місце для молитви, богослужіння, прощ і відпустів, місце для сповіді й очищення. Окрім цього, це було й надійне сховище від татар, турків та інших нападників. Майдан Скиту має багато склепінчастих кам'яних льохів, переходів під землею, що нагадує лабіринт із потаємними виходами в гори.
studfiles.net
Тарас Шевченко. Картина до поеми "Катерина"
Картина Тараса Григоровича Шевченка присвячена головній героїні поеми "Катерина", написана олією на полотні у 1842 році у Санкт-Петербурзі. Зберігається у Національному музеї Тараса Шевченка.
За матеріалами: Тарас Шевченко. Повне зібрання творів в десяти томах. — Київ, 1961. — Т. 7: Живопис, графіка 1830 - 1847. — Кн. 1.
Читайте твори Тараса Шевченка на нашому сайті:
Твори Тараса ШевченкаУже для багатьох поколінь українців — і не тільки українців — Шевченко означає так багато, що сама собою створюється ілюзія, ніби ми все про нього знаємо, все в ньому розуміємо, і він завжди з нами, в нас. Та це лише ілюзія. Шевченко як явище велике й вічне — невичерпний і нескінченний. Волею історії він ототожнений з Україною і разом з буттям рідної держави продовжується нею, вбираючи в себе нові дні й новий досвід народу, відгукуючись на нові болі та думи, стаючи до нових скрижалей долі. Він росте й розвивається в часі, в історії, і нам ще йти і йти до його осягнення. Ми на вічному шляху до Шевченка...
mala.storinka.org
|
|
| |||||||||||||||||||||
tarasshevchenko.at.ua
Аналіз картини Т.Г. Шевченка Катерина
Аналіз картини Т.Г. Шевченка КатеринаДоступные файлы (1):n1.docx
ПланВступ.
- Сюжет картини. Характеристика основних образів та пейзажу полотна.
- Світло як основний прийом образотворення роботи.
- Взаємозв’язок картини й однойменної поеми.
- Місце збереження полотна.
- Значення картини.
Додатки.Тарас Григорович Шевченко був одним із перших художників, які прокладали новий реалістичний напрям, основоположник критичного реалізму в українському мистецтві. Загальновідомо, що Шевченко був одним із зачинателів і першим видатним майстром офорту у вітчизняному мистецтві. Сам він прекрасно володів всіма відомими тоді засобами графічного зображення. Т. Г. Шевченко, як художник–реаліст, одним із перших правдиво змалював життя і побут селянства («На пасіці» 1843 р., «Селянська родина» 1843 р. Його славетна «Катерина» (1842 р.) написана подібно до народних картин, де кожен елемент зображення є символом.
Т. Г. Шевченко виконав картину «Катерина» влітку 1842 року в Санкт-Петербурзі. Робота виконана на полотні олією. Розміри – 93 х 72,3.
Праворуч унизу чорною фарбою авторські дата і підпис: 1842. Т. Шевченко, а нижче написи повторено червоною фарбою. Картину створено на тему однойменної поеми "Катерина". Про створення картини та її сюжет художник повідомляв у листі до Григорія Тарновського від 25 січня 1843 року, де на третій сторінці зробив начерк композиції картини (25,5 х 20).
Якщо творчий метод поеми “Катерина” є всі підстави окреслити як метод критичного реалізму, основоположником якого став Шевченко, то не менше підстав є для того, щоб вважати картину “Катерина” першим в українському мистецтві твором “заангажованого”, “ідейного”, “тенденційного” мистецтва.
1. На картині «Катерина» зображено жанрову, точніше – побутову сцену з життя українського села першої половини ХІХ ст. У цьому переконує і одяг селян, і типовий пейзаж з характерними деталями – вітряком на могилі та силуетом ще однієї могили в степу. Ми навіть можемо доволі істотно уточнити час дії – за одягом москаля. На ньому офіцерський мундир царської армії – уже не такий оздоблений, як за часів наполеонівської війни, але ще не спрощений так, як під час кримської кампанії. То ж дія відбувається десь у 20 - 30 роках ХІХ ст. І вже ніяк не пізніше 1842 року, яким сам автор датував картину.
Образ Катерини. Катерина іде, опустивши очі, убита горем, повертаючись у село. Такий жест, як наївне намагання за ледь піднятою запаскою заховати вже зримі сліди вагітності – це безпорадна спроба прикрити свій сором і відтягти час неминучої і страшної розплати за спільний гріх... А звідси – і похилена в безнадії голова, і помертвіле обличчя, й опущені долу очі – уже несила глянути людям у вічі. Одяг на Катерині святковий. І це вмотивовано двома причинами. По-перше, якби вона була в буденному, то взагалі важко було б зрозуміти, що відбувається (може, вона просто повертається з поля, а по дорозі розминулася з москалем?). По-друге, якраз цей святковий одяг і посилює драматизм твору, навіює гіркі роздуми над її долею, не дає підстав сподіватися на чудо.
Катерина – боса, бо бідна. Наступна промовиста художня деталь – червона запаска. А міг би бути вишитий квітками фартушок, з мережкою, і китицями-“френзелями”, але немає фартушка – ця розкіш не для убогих. На Катерині – біла сорочка. Але без вишивання: дорого. І тільки контрастом до сполотнілого обличчя - червона стрічечка на грудях: усе ж якась прикраса.
Драматизм картини посилюється ще й тим, що Катерина – далеко не красуня. Її обличчя, стан – усе свідчить, що це звичайна дівчина, уся привабливість якої – у її юності, свіжості, “добрій славі”. І все це принесено в жертву розпусному москалеві.
Образ селянина. Це чоловік середнього віку; він худорлявий, але в нього широкі плечі і міцні натруджені руки, не звиклі ледарювати. Ось і зараз, у возовицю, коли видалась вільна хвилина, він не сидить без діла, а струже нову ложку.
Солом’яний бриль з опущеними крисами, похилена голова, зсутулена спина, натомлені руки – навхрест на колінах, а в руках - недостругана ложка та куций різець – ці риси деталізують образ задавленого нестатками і виснажливою панщиною невільника, покірного кріпака, усі помисли якого – про хліб насущний.
В цьому образі – не індивід, а тип: таких – мільйони. Саме як поширений, найбільш масовий соціальний тип у національному середовищі висвітлює, виділяє його Шевченко в ролі персонажа живописної “Катерини”. Адже в ній, на відміну від поеми, є принципова, фундаментальна новизна - відповідь на основне питання: “Чи довго ще на сім світі катам панувати?” Носієм нового змісту, нової смислової конотації та виразником ідеї твору є саме цей образ-тип.
Образ вершника. І Катерина, і москаль рухаються з одного пункту в різні боки: Катерина іде у село; москаль верхи скаче в безвість. Він вирушає в далекий похід, про що інформує така деталь у його образі, як порожні піхви: для зручності офіцера важка шабля в такому випадку знаходилась у похідних саквах денщика.
Отже, щойно тут, під дубом за селом (у селі ніхто куреня не ставить), вони попрощалися, а точніше – розлучились назавжди.
Пейзаж. Мікрообрази, які його складають: зелений дуб, висока могила, вітряк на могилі, а далі – степ широкий, розлогий, як небо над ним. І все це своє, рідне – і Богом дане, і рукотворне. Є тут ще один мікрообраз, немов устромлений у цей ідилічний пейзаж: смугастий верстовий стовп – неприродний і чужий у цьому українському світі, як і той москаль на коні. Їх казенна однотипність і схожість підкреслюється ще й спільністю кольорів – у малюнку стовпа та в одязі офіцера. Але є між ними, між причинами їх появи в Україні і більш глибокий зв’язок.
Ці стовпи з’явилися за Катерини ІІ, яка після знищення Гетьманщини наказала переміряти шляхи України. У часі це збіглося з остаточним закріпаченням українських селян, для яких ці дорожні знаки стали символами поневолення України і ненависного кріпацтва.
У правому верхньому кутку картини видніється така художня деталь пейзажу, як віття розлогого дуба. Він буквально нависає, як грозова хмара, над персонажами картини – усіма, за винятком москаля. Це саме від цього дуба відламалась вітка й відірвався листочок, на який, можливо, щойно мимохіть наступила Катерина, не звернувши уваги на цей символ своєї долі... А поруч з віткою в поросі – колоски. Вони не стануть часткою врожаю. І навіть як проклюнеться всупереч усьому якийсь паросток, то і його чекає така ж доля, як і відламану вітку. Наперед приречена й дитина Катерини.
2. Світло у даній картині – основний ресурс і прийом образотворення, вираження, актуалізації, акцентування, експресії. Так, перший план твору буквально залитий сонцем. У його промінні – дві постаті. Передусім це Катерина – центральний персонаж полотна. Але світлом залитий і другий персонаж – селянин. І в обох – затінені обличчя: частково – у Катерини, повністю – у селянина. Але є тут і значима відмінність. Образ дівчини освітлений сонцем, буквально пронизаний ним, чим досягається максимальна експресивність і кожної деталі, й образу в цілому. До речі, створюється таке враження, що ще крок - і Катерина вийде за межі світла: кане у власну тінь, у пітьму, у прірву... Цього ніяк не скажеш про постать селянина. У його випадку світло відіграє іншу роль. Тут сонце висвітлює - виділяє й акцентує цей образ. Він перебуває немовби в ореолі світла. Затінене брилем обличчя, тінь від дуба на солом’яній покрівлі, темний лаз до куреня – це ті контрастні деталі, які увиразнюють світлу, воістину іконну ауру і значимість цього образу, а статична поза – його постійна присутність в осонценому українському світі.
Відразу впадає у вічі, що освітлений не тільки перший, але й третій план картини: небо, хмаринки, степ. Так об’єднуються в одне ціле образи, що складають наш, український світ, якому протиставлено темний світ московсько-імперського зла, знаками якого виступають макрообраз офіцера і мікрообрази верстового стовпа та похідної колони москалів.
3. Новицький у своєму каталозі малярських творів Шевченка зачисляє її до рубрики ілюстрацій. Це зовсім невірно. Цей образ, щоправда, представляє героїню відомої поеми Шевченка, але ніякого уступу з тої поеми не ілюструє. Поема Шевченка “Катерина”, як відомо, побудована так, що власне ціла присвячена горю покинутої дівчини. Тільки коротенький вступ для пояснення сюжету лаконічно оповідає про самий роман. Сцени розлуки в поемі зовсім немає. Тим часом полотно представляє цю сцену, чи точніше, як Катерина, попрощавшись із москалем, вертається в село. Таким чином картина не є ілюстрацією тексту, а швидше доповненням до нього – так би мовити – вписаним епізодом до раніше написаного твору. Роботу Шевченко малював років через три після написання поеми чи в кожному разі через два роки після її опублікування, бо на ньому зазначений у підписі 1842 рік, а з листа Шевченка до Гр. Тарновського знаємо, що Шевченко малював цей образ влітку 1842 року. Отже, доводиться констатувати, що після написання й після опублікування своєї поеми “Катерина” Шевченко все не міг з цим образом розлучитися, далі носив його у душі. Це – явище, що його в мистецькій творчості поетів зустрічаємо нерідко: поет так зживається з образом, що його створив, що, опрацювавши й опублікувавши свій твір, все до нього вертається, накреслює додатки.
4. Картина зберігається в Національному музеї Тараса Шевченка (інв. № ж — 100). Попередні місця збереження:
1939 року картина експонувалася на Республіканській ювілейній шевченківській виставці в Києві; 1951 року — на виставці образотворчого мистецтва Української РСР у Москві.5. Картина «Катерина» посідає особливе місце в мистецькій спадщині художника. Її глибинність і багатошаровість спричинюють часом протилежні оцінки і тлумачення. Академічна композиція, м'яке пастозне письмо з тонким класичним лісируванням не відповідають художнім методам і прийомам, притаманним українському народному живописові. У межах академічних прийомів Шевченко намагається створити жанрове полотно з умовно задумливим і водночас трагічним та беззахисним обличчям героїні, ретельно і жорстко виписаним одягом, академічно визначеними межами світла і тіні. І водночас художник зумів висловити сміливість і внутрішній протест проти академічного мистецтва, прагнення сказати про життя українців без умовностей. Вже ця робота дає змогу наголосити на метафоричності Шевченкової пластичної мови. Символи-архетипи тут, окрім візуального, мають ще й асоціативне навантаження. Тому зміст твору сприймається воднораз як часовий і понадчасовий, читається і на глибинному зрізі історично-національних та моральних імперативів.
Список використаної літератури
- Владич Л. Живописна Україна Тараса Шевченка – К.: «Мистецтво», 1963 – 126 с.
- Вічний як народ: Сторінки до біографії Т. Г. Шевченка: Навч. посібник/Автори-упорядники О. І. Руденко, Н. Б. Петренко. – К.: Либідь, 1998 – 272 с.
- Історія українського мистецтва у 6 томах, том 4, книга 1/за редакцією М. Бажана, Я. Затенацького. – К.: Київська книжкова фабрика «Жовтень», 1969 – 360 с.
- Паламарчук Г. “Катерина”. – “Робітнича газета”, 1964, 7 січня.
- Селиванов І. До питання про композицію картини Т.Г.Шевченка “Катерина”. – “Образотворче мистецтво”, 1971, № 2.
- Шевченко - маляр / Д. В. Антонович . - К. : Україна, 2004. - 272с.
Додатки. Ескізи і начерки до картини «Катерина»
Катерина. Начерк картини в листі Шевченка до Г. С. Тарновського від 25 січня 1843. Папір, олівець, чорнило, перо (25,2 Ч 20).
До начерку, вміщеного на 3 стор. в цьому листі, дано таке пояснення Шевченка: «Я намалював Катерину в той час, як вона попрощалася з своїм москаликом і вертається в село, у царині під куренем дідусь сидить, ложечки собі струже й сумно дивиться на Катерину, а вона, сердешна, тіль не плаче та підіймає передню червону запашчину, бо вже, знаєте, трошки теє... а москаль дере собі за своїми, тілько курява ляга — собачка ще поганенька доганя його та нібито гавкає. По однім боці могила, на могилі вітряк, а там уже степ тілько мріє. Отака моя картина»
perviydoc.ru
Описание картины Тараса Шевченко «Автопортрет»
Т. Шевченко на протяжении своей жизни нарисовал много своих автопортретов. До наших дней дошли не все работы. Один из самых известных и ранних автопортретов, это созданная художником работа в 1840 года. Работа на холсте, написана маслом, в овале. Автопортрет Шевченко одна из первых работ, написанных маслом.
На картине изображен молодой художник и поэт. Романтичный образ был создан в сине-зеленых тонах, с добавлением красного цвета. В этой работе ощущается влияние Карла Брюллова. Картина не завершена.
Примечательно, что Шевченко не старался себя приукрасить. Он рисовал свои автопортреты реалистичными.
В 1840 году Шевченко еще учился в академии искусств, в Петербурге. Друзья Шевченко помогли ему, выкупили из крепостничества, и теперь он учится в академии.
На этом автопортрете изображен молодой, 26-летний поэт и художник. Открытое лицо художника смотрит на зрителя. Темные волосы, открывающие лоб. Легкая улыбка играет на губах. Взгляд говорит о многом. Здесь и грусть от пережитых времен, будучи крепостным, и ожидание лучшей судьбы.
Приподнятый подбородок говорит об упрямстве и настойчивости человека. Лицо Тараса Шевченко освещено лучами, а сам он изображен на темном фоне. Юношеский взгляд, ожидающий счастливого будущего. Взгляд еще немного доверчивый. Он еще не знает, что его ждут допросы, тюрьма, запреты писать и рисовать. Сейчас он свободен и готов творить. Все трудности ждут его потом, а сейчас он вдохновлен и готов трудиться.
Конечно, с холста других автопортретов, на зрителя смотрит уже другой человек, испытавший трудности.
Эта уникальная способность, передать чувства и мысли человека, талант художника изложить свои мысли на холсте, присущи далеко не всем. Тарас Шевченко смог передать свои мысли и настроение и в первом автопортрете, и в последующих работах.
Сейчас автопортрет 1840 года находится в Национальном музее Тараса Шевченко.
opisanie-kartin.com
Описание картины Тараса Шевченко «Мария»
Тарас Григорьевич Шевченко (1814-1861).
Один из самых знаменитых поэтов Украины. Но не многие знают о том, что этот талантливый человек имел еще и дар художника.
В Академии художеств, которую он окончил с отличием, его называли «русский Рембрандт» и прочили блестящую карьеру.В совершенстве владел почти всеми техниками живописи, начиная от станковой, графики, сепии и заканчивая акварелью, маслом, карандашом, пером и тушью. Маслом Шевченко работал немного, больше акварелью. Всего создал 835 картин, гравюр и рисунков, 270 его работ считаются утерянными.Работы раннего периода написаны неправильными пересекающимися в разнообразных направлениях штрихами разной длины, которые создают световые эффекты контуров. Стиль ранних произведений – критический реализм, изображающий житейские сюжеты, реальные пейзажи и людей без прикрас и романтизма.
К таким рисункам относится и «Мария». Выполнен в 1840 г. к поэме А.С. Пушкина «Полтава» для публикации в альманахе «Утренняя заря». Шевченко проникся глубиной пушкинских строчек, как было и с его картиной «Катерина», которую он нарисовал к своей одноименной поэме.Спящая и безмятежная Мария даже не подозревает, с какой новостью к ней в покои явилась мать.
Муж Марии – Гетман Иван Мазепа собирается казнить ее отца, своего тестя. Мать хочет просить защиты у дочери. На ярком красном и синем фоне отчетливо выделяются лица матери и дочери, которые показаны художником с тонким психологизмом и живостью.
Световой контраст картины передает весь трагизм ситуации – спящая, как будто светящаяся в солнечных лучах безмятежная дочь и тень на лице матери, делающая ее словно «почерневшей» от горя.Рисунок «Мария» бесценен тем, что слева имеет дату и подпись самого автора – великого и свободного певца украинского народа.
opisanie-kartin.com
