Українська Атлантида ВІКТОР ЧАБАНЕНКО
Українська Атлантида
ВІКТОР ЧАБАНЕНКО
Українська Атлантида
Завантажити книгу
Замість передмови
Останніми роками мені часто доводиться їздити електричкою із Запоріжжя в напрямку Мелітополя. Щоразу, зайшовши у вагон, потрапляю в якийсь особливий світ, розтаю в різноликій і різномовній людській збиранині, стаю непомітним, але сторожким і спостережливим. Чого тут тільки не почуєш, яких тільки фізіономій не побачиш!
Сидиш отак, зневиразнений, на перекособоченій, рипучій, обмальованій якимись недоумками лавочці і міркуєш: «Господи! Куди я потрапив? Що це за люди навкіл мене? Чому вони такі злі, збентежені й галасливі? Якою мовою вони говорять? Чи знають вони, по якій землі котиться їхній потяг?». Після таких думок стає важко на серці і щемко в душі. Буває, так діткне тебе яка-небудь вагонно-житейська картинка, що ходиш потім, ніби з важкою каменюкою за плечима, і все думаєш, як би тієї ноші позбавитись…
Одного разу сиджу, дивлюся у вікно на спалений сухий очерет, понад берегом Осетрівки.
А поряд мене – старенький дідок (згодом виявилося, що він царкутянський) і такий собі піжонистий молодик із величезною сумкою «adidas» на колінах. Тільки-но електричка вихопилася із заростів, що проти Сухої балки, й почала наближатися до станції Канкринівки, праворуч показалася широка гладінь води. Молодик глянув на ту воду та й питає дідка:
— А шо ето за лужа, батя?
— Це не лужа, синок… Це Каховка, чорт би її забрав!
— Якая-такая їшо Каховка?!. Ти шо, дєд, здурєв? Каховка – ето ж го/род…
— Ну, не Каховка, так Каховське море. Один біс… Затопило пів світу. Воно б і наш Царкут затопило, так на гору не добралось.
— Каховськоє морє, гавариш? Слихав, слихав… А шо ж оно затопіло, ето морє?
— Плавню… От воно шо затопило. Тепер ні/де ні скотину попасти, ні дров нарубать… А городи, а сінокоси які були!…
Після цього діалогу між моїми супутниками ще тривала якась балачка, але я вже до неї не дослухався. Сум огорнув усе моє єство. Стало жаль і цього заїжджого хлопця, і цього царкутянського дідуся. Першого – через те, що відірвався недозрілим плодом від дерева свого народу, забув матірню мову і не знає слави своїх пращурів; другого – через те, що його явна неприхильність до «Каховки» мотивується лише втратою господарських угідь; обох же їх разом – через те, що злою волею вони позбавлені історичної пам’яті, що їм і невтямки, яку землю затоплено їхніми ворогами, яка святиня похована від духовного зору прийдешніх поколінь українців. Побачене й почуте тоді навело мене на питання: а що як написати книжку про нашу Атлантиду? Це питання мучило мене, аж поки я сьогодні (першого дня весни першого року третього тисячоліття після Христа) не взявся за перо з твердим наміром утішити своє сумління, розповісти теперішнім затурканим і майбутнім допитливим співвітчизникам про чарівний край, який вони втратили навіки.
ЗМІСТ:
- Замість передмови
- Територія Великого Лугу
- Як виник Великий Луг
- Походження та історія назви
- Географія Великого Лугу
- Рослинний і тваринний світ Великого Лугу
- Від первісних людей – до запорожців
- Запорожці у Великому Лузі
- Грабунок
- Там, де колись була розкіш – воля
- Зачаровані несказанною красою
- Великий Луг у моїй пам’яті
- Загибель Великого Лугу
- Велика руїна
- Великий Луг і духовність українського народу
- Сон-видиво (Замість післямови)
Територія Великого Лугу
Каховське водосховище затопило диво української природи, знаний у всьому цивілізованому світі Великий Луг, який угорі починався від прохвістя острова Хортиці. А ось де він кінчався – про це між ученими людьми єдиної думки немає. Скажімо, відомий дослідник запорозької козаччини Дмитро Яворницький вважав, що нижній кінець Великого Лугу знаходився між урочищем Паліївщиною та островом Варавиним, тобто там, де ріка Кінська перший раз упадала в Дніпро (це майже напроти сучасного міста Енергодара) (ЯВ,124).* Те ж саме говорять й упорядники нещодавно виданого 1-го тому «Архіву Коша Нової Запорозької Січі» (АНС,т.I,563). А ось Олена Апанович, досить авторитетна авторка численних історичних праць, відсовує нижній край Великого Лугу до урочища Кам’яного Затону (район теперішнього міста Кам’янки-Дніпровської) (АР,307). Неабиякий знавець Запорожжя, історик і письменник Андріан Кащенко, відносив нижню межу Великого Лугу ще далі – аж до острова Скалозубового, що був на Дніпрі ліворуч лиману Великих Вод (КВЛ,99).
Із усіх трьох визначень території Великого Лугу найбільш прийнятним, як мені здається, є визначення Андріана Кащенка, оскільки воно враховує не тільки географічні (природо-ландшафтні), а й історико-етнографічні особливості даного регіону та спирається на фольклорні й мемуарні відомості про нього.